Львівський маґістрат ніколи не грішив великою любовю до свойого населення. Зложений все з представників горішних верств та клік ріжних місцевих ґешефтярів, вважав заступництво їх інтересів найважніщою своєю урядовою та горожанською повинністю. Тому й комунальна політика його супроти населення не йшла ніколи по лінії інтересів загалу мешканців міста.
Апровізація міста тому є недостаточна, що міська рада не має відваги виступити з усею рішучістю проти паскарської торговлі, яку ведуть кліки, вислані нинішною більшістю до міської ради. Піти против різників як Котович, Мокшицкі, Деметер і других міська рада не має відваги, бо "strzelnica" сейчас з усею рішучістю виступить.
Годі так само ввести максимальну тарифу, бо це теж невигідно для наших паскарів, які у батьків з ратуша тішаться неабиякою протекцією. Знані афери з цукром шефа департаменту апровізації Плятовского аж надто ясно вказують, яке моральне багно представляє з себе теперішній маґістратський режім. Це тим більше мусить кождого обурювати, що до нині ця справа не полагоджена, що винних не покарано.
Наслідком цеї господарки є хронічна недостача муки, хліба, палива, цукру та других споживчих средств.
От заповів маґістрат, що хліба не буде, бо нема муки.
Але найбільш цікава та інтересна, але заразом найбільш обурююча є політика нашого маґістрату на такому страшно занедбаному полі, як справа мешкань.
В місті недостача мешкань стала просто страшною язвою, дається відчувати населенню ще гірше, чим недостача поживи. Голод можна перетерпіти, можна піти й купити бодай в найблищому селі, але в зимі пересидіти на дворі з дітьми, це хіба немислима і не можлива річ. Недостача мешкань дається нині відчувати львівському населенню так діймаючо, що хіба одна епідемія тифу може серед неї будити більшу небезпеку.
Як тяжко дістати у Львові мешкання, на це доказом от хочби оголошення в часописах людей, які пошукують мешкання. «Дам кількасот корон за вишукання мешкання з двох покоїв і кухні; тону вугля дам за вишукання 1, або 2 покоїв з кухнею без умеблювання; 500 кор. місячно дам за кавалєрський покій з осібним входом; молоде по дружя пошукує 3 або 4 покої, за посередництво дає 3000 кор. або 30 кґ. фасолі, 40 кґ. мамалиґи, 30 кґ. каші і 10 сотнарів вугля". (Wiek Nowy з 24. І. 1920.)
Це хіба аж надто ясно, як дається прикро відчувати населенню Львова недостача мешкань. Пролєтаріят, загал робітництва і урядництва терпить страшно наслідком недбалости львівського маґістрату, який ніяк не старається про це, щоби відреставрувати старі, знищені війною доми, яких у Львові є подостатком на кождій вулиці та цим способом облегчити мешканцям їх скрутне положення.
Замість цего маґістрат на свойому засіданню рішив ще підвищити податок від мешкань.
По підвищенню ціни за їзду трамваєм, елєктрику, ґаз та підвищенню консумційного податку, прийшло підвищення податку від найму мешкань.
Коли вже всі попередні підвищення в великій мірі придавлювали бідне населення, то цей останній крок міської ради позбавлений всякого найпримітивнішого громадянського змислу.
Коли кому трамвай за дорогий, то може піти собі пішки, за дорогий є газ чи елєктрика, то можна тут ощаджувати — але як підноситься податок на наєм мешкання, то як тут ощаджувати?
Тільки до 600 кор. річного чиншу є вільні від цеї підвижки. За 50 кор. місячно дістати мешкання у Львові не зможе ні один урядник, ні один робітник, коли він має хоч одно або двоє дітей. За саму одну кімнату-станційку треба платити тепер 40—60 корон місячно. На городецькому передмістю, де мешкають наприклад залізничники, за 1 покій і кухню треба платити від 70—80. кор., так є приміром на вул. Королевої Ядвіґи а й недешевші є мешкання в залізничих домах на розі Блонної і Кордецького, де дирекція залізниць каже собі платити за дві маленькі кімнатки і кухню 100 корон місячно. Остання отже підвишка податку від найму мешкань, діткнула робітниче й урядниче населення важко.
Ми розуміємо добре скрутне положення фінансів міста, але з другої сторони мусимо отверто сказати міській раді, що вона не вміє і не хоче належно господарити.
Поминаємо злу господарку, викидання громадського грота на непродуктивні і непотрібні ціли, але звернемо увагу на це, що нині ні одна держава, ні одно місто не думає самою підвишкою податків ратувати своїх фінансів. Це значить те саме, що робити нові позички та збільшувати довги.
Тут треба подумати над зміною самого способу господарки, щоб з неї добути доходи.
Місто повинно в свій заряд взяти продуктивні підприємства, належно визискати свої ґрунти, оснувати свої міські склепи, фабрики, гостинниці і т. д. і з них покривати свої видатки. Так як поодинокий чоловік, щоби жити, мусить працювати, так мусить робити й суспільна одиниця, громада, вона продуктивною працею мусить шукати збільшення своїх доходів.
Хоч це може буде неприємно, а навіть піде проти особистих інтересів нинішних батьків з ратуша, то все таки місто до цего мусить взятися, коли схоче ратуватися від банкроцтва.
Цего не зробить певно теперішна кооптрована рада з п. Найманом на чолі, бо проти своїх особистих інтересів ці пани не підуть, але це буде мусіла зробити нова міська рада, яка вийде з вибору, покликана волею цілого населення.
Ціле населення мусить тому домагатися розвязання теперішнього байрату та розписання нових виборів на основі загального виборчого права.
Від теперішніх батьків з львівського ратуша не має чого доброго сподіватися робітниче, урядниче і загалом все працююче населення міста.
Вперед!
06.02.1920