В народних прислів'ях та приказках дуже часто можна знайти вияв правдивої народної мудрости, яка може служити за корисну науку. Але зустрічаються між ними і такі, що виявляють від'ємні явища, підкреслюють те, чого не слід робити. До них належить також і одно дуже поширене в Україні прислів'я: «Моя хата скраю, я нічого не знаю». На превеликий жаль, дуже багато людей, не розуміючи, наскільки принцип, висловлений цим прислів'ям, може бути не тільки від'ємним, а і шкідливим, дуже часто ним користуються.
Люди, що з власних егоїстичних мотивів ухиляються від загальної справи, і не бажають скласти навіть найменшої жертви для неї, звичайно кажуть: «Моя хата скраю, я нічого не знаю». Навіть у випадках, коли ясно кожному, що програння загальної справи може мати дуже погані наслідки і для тих, які ухилилися від активної участи в ній, все ж знаходяться люди, що воліють ліпше, як струсі, заховати голову в пісок та запевнити себе, що їхні хати скраю, ніж глянути в очі небезпеці та разом з іншими стати до спільної акції і запобігти таким чином лиху.
Щоб не залазити в давнє минуле, згадаємо часи визвольної боротьби українського народу в роках 1918—1920. Україна примушена була тоді захищати свою новоздобуту волю від зазіхань червоної Москви. Вирішалося питання чи український народ і надалі зістанеться господарем у своїй хаті і на своїй, землі, чи на його в'язи знову, надінуть тяжке ярмо неволі, лише на цей раз не царське, а большевицьке. Не маючи розуміння загальної справи та пристосовуючи засаду згаданого нами прислів'я, певна частина українського народу не спромоглася на боротьбу ширших розмірів. Не поодинокими були випадки, коли деякі райони підіймали повстання тільки тоді, коли їм большевики вже занадто починали допікати, а вигнавши їх з своєї місцевості, не хотіли брати участи у дальшій боротьбі за визволення від ворога всієї України, що було можливим тільки спільним зусиллям всього українського народу.
Також, і в сучасний момент, коли ціла Україна переживає надзвичайно важливі переломові часи, коли її майбутнє вимагає від усього українського народу надзвичайної єдности і активної участи в боротьбі за визволення своєї батьківщини з-під большевицького гніту, не бракує українців, які своє сумління і свій страх перед майбутнім затамовують отим облудним «моя хата скраю». Вияви цього можно зустрінути не тільки на окупованих большевиками українських землях, зустрічаються вони і між тими, що опинилися на чужині і доля яких та їхнє повернення до рідного краю у великій мірі залежить від їхньої участи у загальній справі. З тієї гостроти, якої набрала сьогодні війна, та з того ставлення, яке зайняли большевики і супроти тих, що опинилися поза межами Совєтського Союзу, не тяжко зробити висновок, що не може бути жодного компромісу і не можна помазати ніякої надії на якусь большевицьку ласку.
Кожний український робітник, чи взагалі українець, що під цю пору перебуває поза Совєтським Союзом, уже через те саме, що він вийшов з-під контролю московських володарів, вважається большевиками за свого ворога. А для ворогів червона Москва ніколи не мала жалю, а тим більше не знає вона за нього сьогодні. Не дотримування засад прислів'я «моя хата скраю» і не облудна надія на ласку большевиків, а тільки безоглядна боротьба, тільки напруження всіх сил може врятувати український народ від винищування, тортур і тяжких кайданів неволі, а тій його частині, шо перебуває під цю пору за кордоном, забезпечити крім цього ще й щасливе повернення на рідну і вільну свою батьківщину. В часи, коли вирішується доля України, коли світ палає в вогні боротьби, коли гинуть міліони людей, ніхто не сміє стояти осторонь, зсилаючись на оте злочинне під цю пору «моя хата скраю». Для всіх є праця і для кожного мусить бути святим той обов'язок, виконання якого вимагає від нього Батьківщина!
Земля
04.02.1945