О убезпеченю моральної самостійности судії

Замітка з нагоди слова пос. Пернерсторфера.
І.
Що матеріяльна самостійність урядни­ків судових у нас не досить убезпечена, о тім було доволї і нераз писано вже в "Дїлї“ і в инших галицких часописях. Писано було також, правда, і о моральній несамостійности судії, але справа се дразли­війша, і за бувшого президента апеляції бар. Шенка, хорони Боже, щоби єї було при­людно порушити. Нинї, коли бар. Шенк пій­шов в добре заслужений стан супочинку — а ще особливо, коли пос. Пернерсторфер в своїй бесїдї відкрив богато сумних сторін галицкого судівництва, а министер бар. Пра­жак обіцяв лихо розслїдити і єму зара­дити, — то нинї можна вже свобіднїйше та щирїйше висказатись і про тую сторону не­зависимости судейскої, тим більше, що се добре послужить до реформи того стану в судівництві, якій полишив по собі в спад­щинї бувшій президент бар. Шенк нинїш­ному президентови п. Симоновичеви. Тілько в тій мисли ми подаємо деякі свої замітки.
He всї урядники судові підпадають під назву судіїв. Судіями після розуміня зако­на нашого суть всї президенти, совітники і судії повітові. Секретарї, ад'юнкти і ав­скультанти суть лише судейскими урядниками помічними. Но і ті остатні повнять функції судіїв і в поодиноких, им відданих спра­вах суть судіями. І так ад'юнкти та ав­скультанти по повітах урядуючі в пере­ступленях (в карнім) суть судіями само­стійними, і ад'юнкти в часї неприсутно­сти судіїв повітових, заступаючи их, суть самостійними судіями і в карнім і в ци­вильнім. Ад'юнкти і секретарї при трибу­налах дістають так зване „votum“, с. є. пра­во голосованя, надаване через президента а­пеляції. Можна сказати, що за-для браку су­діїв після закона майже всї секретарї і ад'юнкти при трибуналах дістають се право в карнім, рїдше і лише деякі вибрані дістають право голосу також в цивильнім. Через наданє „votum" стає тут помічний урядник судією після закона і єго самостій­ність і нетикальність єсть заґарантована, ко­ли, противно, повітові ад'юнкти такого ха­рактеру судії не набувають і зістають на дальше урядниками помічними. Як видимо, суть урядники, котрі фунґують яко судії, а характеру судії не мають і их закон не забезпечує супротив настоятелїв і людей, котрим они не на руку, так що их можна зі взглядів службових перенести, коли тим­часом судія може бути перенесений лише на основі засуду трибуналу дисциплинарного. Ав­скультантів вільно переносити президентам апеляції, ад'юнктів без „votum“ — мини­стерству.
За-для браку судіїв після закона да­ють президенти „vota" урядникам помічним, часом також і авскультантам. Але що на­данє „votum“ потягає за собою великі на­слїдки, то п. Шенк, бувшій президент на­шої апеляції, видумав новий рід судіїв, а то: надаючи votum, жа­дав деклярації дотичного поміч­ного урядника, що зрїкаєся прав з законів основних і пристає на „votum“ відкличне.
Се рїч дивна і смішна, але правдива! Маємо урядників, котрі мають обовязок судіїв і судять на рівнї з совітниками, а не суть судіями і не мають прав судіїв, бо кождої хвилї мав-би право президент цофнути удїлене кождому з них „votum“. Очевидно, таке поступованє єсть противне законам і варта би застановитись: чи декля­рація така може обовязувати і бути важною ?
Се може мати часом великі наслїдки. Ото, молодий судія з „votum“ відкличним може зіставати в безнастанній обаві утрати голосу. Судія такій може, особливо в дразли­війших справах, отверто не висказатп сво­єї гадки, противної старшим, щоби не стра­тити голосу. Рїч цїлком природна, що мо­лодий судія з таким голосом може не­раз боятися голосувати против акту обжа­лованя, с. є. против гадки прокураторії, мо­же нераз годитися на внесенє прокуратора, щоби когось там в слїдстві замкнути, хо­тяй може і достаточної підстави не було, а лише, щоби прокураторови або настоятелям не наразитися і не заперти собі авансу, осо­бливо там, де за-для різних обставин про­кураторія верховодить і має великій вплив на агенду судову і на персонал судовий. Зваживши ті обставини, можемо сміло каза­ти, що голоси відкличні, введені бар. Шен­ком, не годяться з независимостею судей­скою.
Идїм дальше.
Хто другим вимірює справедливість, повинен бути також суджений справедливо. Длятого від настоятелїв і висших властей треба вимагати для судіїв і урядників су­дейских справедливого трактованя при обса­дї посад висших. Политика, протекція і та­кі инші взгляди не повинні тут відгривати нїякої ролї. Говоримо се зовсїм теоретично, не відносячи тої загальної правди до яких'­небудь спеціяльних пригод. Судії, так сказавши, мають виховуватися в дусї спра­ведливости і безсторонности, отже судіями належить именувати лиш тих, що судейскій службі посвятилися.
До именованя на судію потреба передо­всїм поданя компетента і єго квалификації. До послїдної дає підставу табеля квалифи­каційна, котрої деякі рубрики виповняють настоятелї, по судах повітових судії по­вітові, при трибуналах президенти. Помежи рубриками табелї квалификаційної знаходить­ся рубрика „Politisches Verhalten“. На наш погляд тая рубрика непотрїбна. Вже сама назва показує еї неумістність, а надто, ру­брика тая може якомусь настоятелеви, котрий би сам займався политикою, дати небезпечне оружіє в руки, щоби урядника здібного і справедливого позбавити авансу і замкнути єму ворота до висшої посади. Бо взагалї рубрику сю можна дуже легко зле зрозуміти. Се залежить зовсїм від личного погляду, де починаєсь, а де кінчиться „политика“. Для не­одного досить бути членом ради громадскої або повітової, признаватись отверто до якої народности (н.пр. рускої), предплачувати якісь газети (н. пр. рускі), підпирати чию кан­дидатуру на посла або бути самому кандида­том, — для неодного настоятеля може се значити вже — „политика", належача до ру­брики в квалификації „Politisches Verhalten“, а через то може підвластний урядник потер­піти, попрощатися з карієрою. Сю справу піднїс був раз навіть польскій „Kurjer Lwowski,“ застановляючись над питанєм, длячого велика часть Русинів кінчить своя карієри на низших степенях урядових.
Застерїгаємося, мовь-то ми хочемо го­ворити тілько о урядниках Русинах. Ми стаємо на становище загальне, тим більше, що можемо пригадати братям Полякам тії не дуже так давні часи, коли инчій вітер віяв. „Politisches Verhalten“ і о них відби­валося, ба хто знає, якій ще коли вітер по­віе? Впрочїм переглянувши етат судовий, ще й нинї бачимо чимало поважних имен не-руских і не-польских.
Рубрика „Politisches Verhalten“, думавмо, для судіїв і судейских урядників не по­винна истнувати, бо закони державні дозво­ляють им займатися политикою по-за судом, а лише в судї при судженю политика не по­винна нїякої ролї грати.

[Дѣло, 09.06.1888]

О убезпеченю моральної самостійности судії.
Замітки з нагоди слова пос. Пернерсторфера.
ІІ.
Рубрика „Politisches Verhalten“ в ква­лификаційній табели судейских урядників єсть, сказали ми, неумістною. А як тую ру­брику понимають настоятелї, о тім свід­чать самі табелї. Хотяй они суть урядовою тайною, то нераз уже лучилося почути кан­дидатови від якого призидента, котрий єго зовсім не знав : „Pan bawisz się politykę.“ і тим подібни уваги, котрі лише з табелї міг знати. А що з подібними замітками в табелях квалификаційних можна стрї­титися, се рїч певна.
Квалификація, як сказано, єсть тайною. Єсть то нащадок системи полиційної, і не годиться нї з нинїшним духом часу і теперїшними відносинами, анї з повагою у­ряду судиї. Коли злочинцям в поступованю карнім дана єсть можність оборони і очи­щеня, то судії не мають средств змазати латку з квалификації, о котрій навіть не знають, а котра може некористно впливати на аванс.
Тайна квалификація єсть тим небезпеч­нїйною, коли зважити, що жиємо в часах денунціяції политичних противників, писа­рїв покутних і підпанків, а у судії все лиш одна сторона виграє, отже друга сто­рона може свою мниму кривду мстити денун­ціяціями. При тім замітимо, що навіть без­іменні денунціяції спонукували настоятелїв виточувати слїдства дисциплинарні, а поки-що давали несправедливо причину до неодної лат­ки в квалификації.
Хто мав нагоду переглядати листи ква­лификаційні, той певно звернув також у­вагу на то, що більшіст настоятелїв дає квалификації в неодвітний спо­сіб, а лиш мало их пише квалификації холодно. То полягає за собою нерівне трак­тованє кандидатів при пропозиціях і име­нованях і лишає широке поле до форитованя одних з кривдою других.
В табелях квалификацій кандидатів на судіїв можна стрїтитися також з ува­гою: „Für ein kleineres Bezirksgericht geeignet“ — і та увага потягає часто за собою, що канди­дата поминають. Нам здається, що для мен­ших судів, де урядують лиш судія і один адьюнкт, де крім керми суду судія сам залагоджує цїлий віддїл цивильний, полиша­ючи віддїл карний ад'юнктови, де оба зай­маються веденєм депозиту, — як раз по­треба здібного і оборотного судії, а нато­мість по більших судах, де численнїйшій персонал, де депозит веде уряд податко­вий, — слабшій здібностями судія дасть собі раду, бо має ким виручитись. По на­шій гадцї, ті настоятелї, що любуються в такім додатку, зовсїм похибляються і без­перечно могли-би собі дарувати кілька тих слів, бо хто здібний на судію, той буде до­брим судією чи в малім, чи в великім повітї.
Вкінци, настоятелї зміняються, а з другої сторони, деякі компетенти доперва тогдї подаються, коли прийде на них черга. Длятого може лучитися, що новий настоятель ще не знає кандидата і не може сквали­фикувати єго по заслузї, а давний настоятель до сего не має права. Таким чином ком­петент, не маючи поперед нїякої квалифи­кації, може не добре на тім вийти.
Збираючи до купи все сказане о квали­фикації, ми мусимо висказати гадку, що для застереженя независимости судіїв квалифи­кація повинна бути явною і даваною після якогось з гори уложеного шемату, періодич­но, приміром, з кінцем року. Рубрика-ж „Politisches Verhalten“ повинна зовсїм від­пасти.
До підкопаня независимости судіїв бо­гато причиняються самі настоятелї. Деякі з тих панів забувають, що они настоятелями судіїв і урядників судейских — людей скінчених, правників, людей освічених, з характером і амбицією, бо без тих при­міт тяжко й бути судією. Им здається, що они поставлені на то, аби, чи потреба чи нї, вимахувати бичем. То добре для дїтей, але не для судіїв. Судії мусять в настоятелю бачити свого старшого товариша, він же знов мусить на судіїв глядїти як на братів, а коли єсть взаїмний пошановок — коли на­стоятелеви не ходить лиш о то, щоби пока­зати свою власть і силу супротив підвлад­них, а тілько о добре веденє суду, і коли не підозрїває своїх підвладних, не дер­жить за людей кепских і не компромитує их публично, — тогдї, можна сказати, неза­висимість судіїв єсть загарантована. Прига­дуємо тут поступованє і поведенє бл. п. президента Тарнавского, котрий зрозумів був своє становище, тож і лишив по собі у всїх добру память. В тім взглядї, як то кажуть, осторожно з обухом!
Судії, сказали ми, повинні бути людьми безсторонними, не повинні вести справи од­носторонно, — тож і мусять виховуватись в дусї справедливости і безсторонности. Ви­ходячи з тої точки погляду, являєся невідпо­відним, ба навіть шкідливим именованє судіями людей, котрі привикли трактувати справи односторонно. Так невідповідне єсть именованє судіями членів адвокатури і прокураторії скарбу, а з другої сторони членів прокураторії державної. Не згаду­ємо вже о тім, що се сполучене з кривдою для урядників судейских.
Особовий етат львівского округа апе­ляційного виказує межи судіями деяких чле­нів адвокатури і прокураторії скарбової, — але що процент их дуже малий, то й обме­жуємось лиш на занотованє сего факту. Натомість богато єсть межи судіями урядни­ків прокураторії державної. На совітників судів окружних именують значно більшій процент з числа заступників прокурато­рів, анїж з числа урядників судейских, судіїв і секретарїв. Допустивши, що за­ступники прокураторів мають такі самі права, до авансу, що і судії та секретарї, — то і тогдї перші суть більше форитовані анїж другі.
Коли розважимо, що заступниками про­кураторів именують молодших ад'юнктів і о кілька лїт скорше, як на судіїв і секретарїв, і що они потому скорше зіста­ють совітниками, то побачимо, що посади за­ступників прокураторів суть тим помо­стом, по котрім з кривдою для старших і рівно здібних молодші скорше приходять до висших посад і перескакують старших.
Можна почути гадку, що урядників прокураторії длятого форитують, бо они ма­ють тяжку працю. Та гадка однак супротив працї і одвічальности судіїв повітових не остоїться, а надто заступники прокурато­рів і матеріяльно стоять лучше, бо побира­ють ще додаток, в містах окружних 100 зр. а у Львові 200 зр. річно, а мешкаючи по містах, мають для дїтей школи середні.
Що же до практики заступників про­кураторів — то они рекрутуються з ад'­юнктів, котрі були судіями слїдчими і яко ад'юнкти майже виключно працювали в кар­нім, а яко заступники прокураторів пра­цюють знов односторонно яко обвинителї в карнім. Поминувши вже то, що заступники прокураторів обовязані до безвзглядного по­слуху та улеглости і що в такій зависимо­сти лїтами урядують, — само довголїтне за­нятє потягає за собою то, що совітники из заступників прокураторів глядять звичайно на справи из становища прокураторії, мимо волї і свідомости , бо consuetudo altera na­tura. О тім знають ті судії, що працювали виключно в званю судейскім. Суть, правда, винятки, але рїдкі, і потреба довшого часу, заки навичка позбудеся. В дїлах же ци­вильних совітники з заступників проку­раторів не мають і не можуть мати такої практики як совітники з судіїв пові­тових.
Вкінци, переглянувши докладно етат судейскій, побачимо, що деякі урядники судо­ві в часах тяжких на аванс на чудо ско­ро авансували, зіставали ад'юнктами по ро­цї, судіями по 4—5 лїтах ад'юнктури, а совітниками в 10—18 лїтах служби. Се покажеся ще чуднїйшим, коли зважити, що тій панове не були геніями анї нїчим осо­бливим не відзначилися. Так само здібні і роботящі люде, як ще не здібнїйші і біль­ще роботящі, довго ждали на аванс і на крихту висшу платню, коли тимчасом ща­сливі их товаришї уносились в карієрї до гори як би на крилах сокола ..
Все то суть сторони уємні в нашім судівництві з погляду морального — і як компетентні сфери повинні постаратись о по­праву матеріяльного биту судейских урядни­ків до осьмої ранги включно, так повинні они постаратись і убезпечити моральну неза­висимість судіїв.

[Дѣло, 27.06.1888]