"Довело ся нам послідними бути" говорив колись із жалем незабутній видавець "Русалки Дністрової". І справді! Сливе на всіх полях ми з давна йдемо позаду других народів, навіть таких, що культурно стоять зівсім не висше від нашого. Певно, винна тут чимало історична немезіс, незавидна роля нашого народу, та багато таки винні й ми самі. Ось пр. говорить ся в нас часто й богато про виховання нашої молоді в народному дусі, голосить ся в нас кличі: "Дбайте про нашу молодь!" "які діти, така наша будучина" і т. п., а як мало ми досі зробили на сьому полі!..
В останних роках, правда, звернули в нас більшу увагу на рідну школу. Та сама школа, хочби й рідна, хочби й найкраща не в силі сповнити в усьому свойого великого завдання. Вона мусить зазнавати помочі з боків, як ріка дістає поміч від допливів. Таку поміч дає школі відповідна позашкільна лєктура молоді. Значить, тут конечні видавництва відповідні для дітей і молоді, видавництва в дусі патріотичному, щиро народньому, лєктури, яка образувалаб молодь. Коли нашій молоді сего не дамо, так вона сама пошукає собі лєктури, одначе се буде лєктура в роді Нік Картерів, Шерлок Голмесів і т. и. Се всі в нас розуміють, дебатувало ся й дебатуєть ся на сю тему, та взяти ся за діло нам чогось то доволі тяжко.
Були в нас спроби таких видавництв, та вони часом із вини видавців, а частійше з вини вагалу не сповнили свойого завдання.
Першою такою спробою в нас у Галичині була в 60 рр. м. ст. Климертовичева "Ластівка". Була вона редаґована цікаво одначе в протинародному, москвофільському дусі. На Буковині такою, доволі вдатною спробою була "Бібліотека для руської молоді" Ом. Поповича, а на Наддніпрянщині "Молода Україна" Олени Пчілки та в останньому часі діточий журнал "Волошки". Першим щиро українським періодичним видавництвом у Галичині був "Дзвінок". Почала була видавати його одиниця, а саме пок. проф. Володимир Шухевич. Та скоро мусів він передати се видавництво "Українському Педаґоґічному Товариству". "Дзвінок", особливо перші річники, коли він мав таких співробітників, як Л. Глібів та Ів. Франко, був редаґований цікаво й гарно. Так щож, наш інтеліґентний загал так якби не розумів ваги такого видавництва. Без підмоги товариства "Дзвінок" бувби не вдержав ся. А прийшла воєнна хуртовина, фонди У.П.Т. змаліли й "Дзвінок" переставав дзвонити нашим діточкам. Ось так перша проба не повела ся на сором нам, що не вспіли вдержати одного одинокого журнала для наших діточок, тоді коли в других народів удержуєть ся цілі десятки таких журналів.
Останні місяці с. р. принесли нам нову таку спробу. Заходом кількох, а коштами одним однієї одиниці, почав виходити ві Львові журнал для дітей п. з. "Світ Дитини".
Доси появило ся 4 числа сего важного журнала. Як се видно з богатої переписки дітей із редакцією журнала, він припав маленьким читачикам дуже до вподоби. Самаж редакція без сумніву була зразу свідома, що журналикови далеко ще до сего, щоби він міг вповні відповісти свойому завданню. Найбільшоюж перепоною був тут невеличкий обєм журнала: всего 8 сторінок. І тому, як говорить видавець в останньому числі згаданого журнала, мимо величезних коштів друку й паперу, рішив ся він сю перепону усунути. Від Нового Року 1920 рішив ся він видавати журнал у здвоєному обємови. Тепер "Світ Дитини", що вже доси так дуже припав був дітям до вподоби, мусітиме їм тепер у десятеро більше подобати ся. Та щоб видавець при теперішній страшній дорожні міг подолати новому тягарови, мусить журнал мати запевнений збут, запевнене число передплатників.
Нова Рада
26.12.1919