"Bidnou roli hraje rusky klub... в справі реформи виборчої" — телєґрафував перед кількома днями з Відня дописуватель Narodn-их List-ів, і справдї "бідна", — тота єго роля.
По тих заявах, які рада державна чула попередної сесії — з одної сторони з уст посла Вахнянина, з другої з уст голови кола польского п. Залеского, з третьої з уст міністрів кн. Віндішґреца і д-ра Плєнера, — деякі наївні між Русинами почали уявляти собі, що ось-то вже сей найновійшій курс політики рускої принесе благодать для Руси, — що ось-то клюб рускій, позбувшись представителїв політики независимої [послів Романчука і Телишевского] буде мати від тепер повне довіріє на всї боки а голос єго мати-ме повагу в кругах правительственної коаліції і самого правительства. Ми — як наші читателї знають — не віщували з того всего нїчого лучшого для Руси, а навпаки, на основі заяви п. Залеского констатували ми, що тут иде нї о щось більше нї менше, як о зданє Русинів на ласку й неласку Поляків.
Від тої хвилї уплило вже де-що часу. Посли руского клюбу за весь той час виявили правдиво взірцеву льояльність коаліційному правительству. Не було випадку, щоби котрий з них бодай раз піднїс руку против чого-небудь на перекір интенцій правительства, а посол Вахнянин, голосувавши — як відомо — навіть против знесеня стемпля дневникарского [між тим, як єго товариші усунулись від голосованя], зложив доказ можливо найбільшої льояльности. Вже тим самим не міг клюб рускій увійти в яку-небудь колізію з правительственною коаліцією і з-окрема ще з колом польским, — противно, льояльність єго з-від-усюд квітовано похвалами.
А все-таки, коли прийшла така важна справа, як реформа виборча, — про той так льояльний клюб рускій анї правительство анї коаліція правительственна не питали — радили й конферували зовсїм не оглядаючись на него — мабуть після польскої пословицї: pan z panem zna się, a сhłopowi zasię... Ce, очевидно, мусїло заболїти членів руского клюбу, а певно найбільше посла Вахнянина. Отже й появили ся в сам розгар конференційний насамперед ляконічні вісточки про огірченє в рускім клюбі з тої причини, що правительство нїкого з руского клюбу не покликує на конференції. Очевидно в тім дїлї правительство здалось на волю Поляків і мабуть анї оно, анї другі сторонництва правительственної коаліції не були би мали нїчо проти того, як би коло польске було впровадило на конференцію також представителя руского клюбу. Однакож коло польске виявленого огірченя в рускім клюбі не взяло собі до серця анї крихти, бо конференції минули без участи в них представителя руского клюбу. В дневниках були вістки, що пос. Вахнянин навіть переговорював в тій справі з презесом кола п. Залеским а відтак з самим презідентом міністрів та не міг вдїяти нїчого. [Кн. Віндішґрец — не знаємо, на скілько вірно подають дневники — мав п. Вахнянинови відповісти, що клюб рускій властиво ще не приступив формально до коаліції.] Конець же всїх тих "похожденій" вийшов дуже цїкаво: "На послїдній конференції правительства з мужами довірія коаліційних сторонництв презес польского кола Залескій подав до відомости міністерства подані через него послом Вахнянином бажаня в справі реформи виборчої." ["Zaleski brachte die ihm vom Abg. Wachnіanіn mitgetheilten Wunsche bezuglich der Wahlreform dem Ministerium zur Kenntniss" — Neues Wiener Journal з 19 с. м. "Na vcerejsi konferenci predseda polskeho kola Zaleski precetl pozadavky ruskych Galicanu, ktere mu sdeleny były posłańcem Vachnaninem" — Narodni Listy з 19 с. м.]
Приймаючи, що вість ся правдива, позволяємо собі на той випадок зробити до неї кілька заміток. Насамперед впадає в очи: чому лиш оден член клюбу в так важній справі подав дотичні бажаня до відомости правительству через презеса кола польского? Чей-же голос пятьох послів все-таки більшу би мав вагу, нїж голос одного. По друге, єсли се вийшло з волї клюбу, то дивно, що клюб не міг чомусь сам безпосередно подати ті бажаня міністерству, тим більше, що за давнїйшого клюбу в мартї с. р. висказали безпосередно кн. Віндішґрецови посли Романчук і Підляшецкій потреби і жаданя Русинів в справі реформи виборчої з припорученя і в имени клюбу. Вкінци мусимо запитатись: не вже-ж п. Вахнянин чи нинїшний клюб рускій на серіо уважають найвідповіднїйшим своїм посередником — презеса кола польского?!
Куди кинь, усе клин... длятого нам не хоче ся навіть вірити, щоби наведена висше вість дневників N. W. Journal і Nar. Listy була правдива, і ми сподїваємо ся, що п. Вахнянин, дементувавши вже неодно, і сесе здементує.
Дѣло
23.11.1894