Черновецка руска громада обходила в понеділок, дня 19-го с. м. цілком несподівано велике сьвято. П. Михайло Грушeвский, професор істориї Руси на львівскім унїверситетї, котрого з України покликало на се місце австрийске правительство, загостив в недїлю до Черновець, аби запізнати ся з Черновецкою рускою громадою і пізнати на власні очи житє Русинів буковиньских, а ся єго гостина стала ся для Черновецких Русинів великим сьвятом. В повнім зрозуміню ваги сеї гостини повитали вони дорогого гостя так величаво, що день сей остане на завсїгди в памяти Черновецкої рускої громади.
Проф. Грушевский відвідав насамперед в товаристві проф. др. Смаля-Стоцкого, у домі котрого він гостив, рускі товариства в Народнім Домі, тут познакомив ся особисто із старшими патріотами нашими, а в товаристві акад. "Союз" із слухачами Русинами черновецкого унїверситету, розвідував ся подрібно про обставини нашого народного житя на Буковинї, і розповідав про житє наших братів на Українї. В понедїлок вечером відбув ся в честь достойного гостя заходом черновецкої рускої громади в павільонї готелю Вайса пир, на котрий прибули ще окрім того і гостї з Кіцманя.
По 8-ій годинї зібрало ся понад 50 що найповажнїйших громадян, пань і мужчин в гарно прибраній комнатї і тут привитали проф. Грушевского при входї грімким "Слава!" Громада: члени всїх народних товариств, старі і молоді засїли до столу і почалась при спільній вечері весела невимушена гостина, переплїтана поважними і повними патріотичного чутя промовами і веселою або тужливою рускою піснею.
Перший промовив надсовітник Винницкий, голова "Народного Дому", менше-більше так: "Вже давно не бачили Чернівцї так поважного зібраня наших людий як власне представляє ся ось сей сьвяточний вечерок. Так, вже давно несходили ми ся так численно, бо як кажуть, настали тяжкі часи. І в самій річи. Всї нарікають тепер на тяжкі часи, а вже-ж нам, Русинам, найтяжше свобідно веселитись. Майже в кождім закутку, де проживають Русини, придавляє їх чорна доля, та розбиває нашу суспільність, можна сказати, на найдрібнїйші атоми. Сердечна взаїмність, котра що йно сама в станї витворити повалену народну силу, не становить ще нашу народну прикмету, противно у нас завзятий на своє оточенє індивідуалїзм, випрубований до найвисшої степени, разом з тяжкою борбою о чорний хлїб насушний витворює в нашій суспільности, можна сказати, цїлі лєґіони правдивих мізантропів, що зненавидїли цїлий сьвіт, що осьмівають кожде дїло, а навіть шуткують собі з найвисшої чесноти, якою є безперечно патріотизм. Така робота не будує а руйнує, така робота не може причинитись до зміцненя нашого народного орґанїзму, а противно мусить доконче чим раз більше єго розстроювати.
І в самій річи страшний народний розстрій настав тепер у нас, але ся тяжка народна хороба не може, не повинна і не сьміє довше панувати, бо инакша мусїлаби вона запровадити нас до цїлковитої заглади.
Длятого найважнїйшим обовязком наших людий доброї волї на тепер є те, щоби старати ся всїма силами вилїчити сю небезпечну народну хоробу.
А вилїчити сю слабість дасть ся лише через патріотичне вихованє нашої молодїжи.
Треба доконьче огріти молоді серця жизненим огнем правдивого патріотизму; треба доконьче розкрити нашій молодїжи всї тайни, цїлу природу нашого народу, треба представити єї в вірнім сьвітлї цїлий хід природного людского розвою і на сїй підставі вказати на дорогу, котра мусить завести нас до нашої мети. До сеї преважної патріотичної працї покликані в першій лїнїї рускі учителї.
Для того з правдивою радостю повитали всї наші люди доброї волї вість, що отворена катедра рускої істориї на львівскім унїверситеті дістала ся в руки мужа сьвітлого і щирого патріоти.
Та власне сей муж науки знаходить ся в тій хвилї поміж нами. Яко правдивий патріот, що щиро занимає ся нашою громадскою справою, прибув він і до нас, щоби побачити і наше житє бутє... Ми приняли Єго з щирим серцем, скликали нашу громадку, скликали старих і молодих, щоби пізнали і повеличали нашого великого гостя.
Витаю тя отже в імени нашої громади цїлим серцем і підношу сю чарку на твоє здоровє, на великі здобутки твоєї працї; дай Боже, щоби твоя особа стала щасливим початком сполученя цїлої Руси-України.
За се щире повитанє подякував пр. Грушевский короткою сердечною промовою.
Дальше ішла високо поетична бесїда буковиньского соловія. Потім повитав в імени рускої молодїжи академичної Союзанин Єх. дорогого гостя, що прийшов з над Дніпра — Славути, аби нас молодих навчити бути щирими приклонниками народної ідеї і стати ся колись щирими синами України-Руси. Єго науку, котру він подає, товаришам львівским буде собі брати до серця і черновецка молодїж руска! Пос. Єрот. Пігуляк вказав в довшій гарній промові на се, що хоть ми маємо і своїх вельми заслужених людий на народній ниві, то ушановуємо проф. Грушевского з таким запалом длятого, бо він становить ту першу спійну частину, що сполучує розірвану одноцїльність Руси-України. Доси була звязь австрийскої Руси з Україною лиш на мертвих словах, тепер загостив до нас i осїв між нами живий сьвітич України, щоб ту звязь усталити.
Відтак повитав о. Крилошанин Костецкий дорогого гостя в імени гр. кат. духовенства і висказав між иньшим таке: Ми Русини хоть і розірвані доґмами, все таки почуваємо себе тілом і душею нероздїльними членами одної великої україньско-рускої нациї, тому щиро витаємо україньску зьвізду, щоб ясно сьвітила нашим дїтям і внукам.
За кіцманьску громаду повитав прф. Грушевского п. інсп. Ом. Попович заявляючи, що надійшов апостол правди і науки, котрий зуміє показати всїм нашу подоптану правду. По сїй промові д. Грушeвский дякуючи за честь, яку єму оказано, вказав на підставі фактів із нашої істориї народної на ті умови, під якими єдино зможе наша народність успішно розвинути ся, вбити ся в силу, осягнути свою найвисшу мету і остоятись супроти всякого противного напору. Була колись руска держава, що своєю культурою, наукою і силою стояла на чолї Европи. Всї умови до дальшого величавого розвитку були дані, але при першім ударі розпадає ся все, бо сеї держави не витворив собі сам нарід із себе, а цїлий державний устрій був масї народу чужий. Відтак верхні і більше осьвічені верстви народу витворюють новий устрій державний, але і той не може на довго устоятись, бо він не вийшов із глибокого зрозуміня потреб народних, а виродив ся в шляхетчину, що відбилась від мас народу. Шляхта, що повстала із старшини казацкої, не порозуміла духу народного і сама небавом затратилась. Нарід сам темний не в силї був сам витворити із себе то, що було потрібне до витвореня трійного державного устрою. Тому то ясно, що Русини-Українцї при своїй патріотичній роботї для народу перед усїм повинні бути зовсїм сьвідомі природних умов, серед котрих руско-україньский нарід може розвивати ся, а з другого боку щоб загальною осьвітою піднести нарід до того, щоб нарід сам з своєю питомою народною інтелїґенциєю міг витворити з себе свій питомий устрій.
"Ще не вмерла Україна" була відповідь на сю глубоко продуману, ясно і з жаром виголошену прегарну промову.
Далї відчитав проф. Шпойнаровский привітне письмо коломийскої рускої громади, а др. Дутчак редактор "Буковини" піднїс силу писаного слова, що для него нема жадних кордонів, і бажав, щоб так як колись Шевченкове слово перейшовши кордон збудило австрийску Русь до нового житя, так щоб тепер по звістнім указї з
1876-го р. слово Грушевского голошене з унїверситетскої катедри понеслось на Україну і розбудило серед Українцїв старі традициї народні. Вкінци подякував проф. др. Смаль Стоцкій, черновецкій рускій громадї, що так численно явила ся і так щирими словами повитала мужа науки; — тим ушанувала она як найлїпше саму себе, тим оцїнила вона также великий патріотизм достойного гостя, що покинув родину, рідну дорогу Україну, палить за собою мости..., аби стати на сторожі народної ідеї, а звернувши увагу громади на те, що ся гостина ще і тим памятна, що се саме навечеріє єго патрона, завізвав громаду з'єднати з ним свої сердечні желаня для дорогого гостя. — По веселій розмові руска громада розійшла ся вже аж по півночи піднята духом і з скріпленою вірою в лїпшу будучність нашого народу.
На другий день попращала руска черновецка громада проф. Грушевского на двірци з просьбою, щоб єї заховав в добрій памяти. Д. Грушевский подякував ще раз за щиру гостину і приобіцяв навідати ся до Русинів буковиньских, котрих згода і праця народна зробила на него дуже добре вражінє.
Буковина
11.11.1894