Основні ідеї про державу.

"Як відносяться очі нічного птацтва до денного світла, так відноситься розум нашої душі до того, що є найяснійше зі всего" — сказав Аристотель. Такі слова міг висказати лиш цей, хто глибоко заглянув в процес людської думки. А відносяться ці слова не лиш до чисто фільософічних проблємів, але також до цих основних ідей, які проводять життям.

Ми нині — особливож тут на сході — дійсно наче-б якесь "нічне птацтво": спостерігаємо всі дрібниці в цім, темрявою сповитім, клекоті, в якім знаходимося, і після цих малозначних, ефемеричних прояв стараємося відгадувати будучину нашої неньки — України. Ловимо кожде слово з ґазет: що сказали в Парижі? що в Лондоні? що сказав Денікін? де посунувся? де посунулася Поляки? большевики? і т. д. — із цих прояв стараємося витягнути заключення про будучину України.

Без сумніву влучнійшою і повнійшою буде наша проґноза, коли відшукаємо цю ідею, котра лягла в основу новітних держав, і коли на нинішні суспільно-державні ефемеричні прояви глядітимемо із становища цеї основної ідеї.

Колись такою ідеєю була думка, що держава є власністю-майном.

Чи це було "майно" одної особи, чи одної родини, чи кількох родин, чи якоїсь касти, чи навіть цілого народу, це не зміняло річи: "майно" лишалося майном. Цим майном можна було торгувати: продавати його, міняти його, ділити, докуповувати до нього, як віно по жінці діставати, силою й хитрістю поширювати його гряниці і т. д.

Це залежало від волі та сили того, хто був "власником" цего "майна".

Ось бачимо, як із цеї основної ідеї, як із кореня, вповні послідовно розвинувся цілий орґанізм думок, способів та звичаїв, котрі при творенні держав були рішаючі.

Чи ця ідея "держави-майна" вже виродилася? Оскільки це відноситься до европейських народів, то вона тут вже сталася сухим коренем, який вже не може давати життя. Алеж вона лишила по собі ниодну колоду в устрою европейських держав.

На місце старої ідеї "держави-майна" в европейських народів розвинулася нова про державу. Вона вже певна своєї побіди, одначе ще не вспіла затерти всіх слідів за старою пережитою ідеєю. Ця нова ідея представляє державу як стоваришення вільних людей, а вільним чоловіком є кожда людська одиниця. До цеї основної ідеї дотворюється відповідний подрібний орґанізм думок, способів та звичаїв.

Ріжниці між цими двома основними суспільно-державними ідеями є величезні. "Держава" в історичнім значінню властиво — бодай в Европі — вже пропала, а на її місце виступають "народи" як природні суспільні стоваришення вільних людей. Кождому — навіть неграмотному — нині ясне, що національною державою годі торгувати. Не можна ані подумати, щоби якусь часть національної держави володар міг дати як віно своїй доньці, щоби таку державу розпарцелював між своїх синів, як це діялося під проводом ідеї "держави-майна". З новітною ідеєю про державу нерозривно лучиться незайманість народу.

Це консеквенція з внутрішної льоґіки структури новітної держави. А з тої консеквенції випливає також це, що нині годі мечем поширювати границі держави. Меч може придатися тільки там, де він знайде також природне попертя: де ходить о визвольну, а не о заборчу війну. І лиш така війна — без огляду на її ефемеричний успіх чи неуспіх — може нині довести до оконечної побіди. А заборча війна — хоча-б як її успіхи нині представлялися — не може числити на оконечний успіх. Сила меча треває лише через якийсь короткий час, а сила ідеї треває безпереривно, і переживає силу меча. Тай що меч збудував, сила ідеї це руйнує...

Не хочуть цего зрозуміти многі з малих і великих цего світа, горлають, плямують, аґітують, воюють мечем, покладають усю надію на меч і тільки на меч. Алеж це засліпленці, це люди, які підіймаються Сизифової праці і ведуть свій нарід в пропасть. На послідку замість з благословенням вони сходять із суспільної арени з народним прокляттям. Можемо пальцем показати на такі одиниці та цілі партії з поміж Німців, Австрійців, Мадярів ітд. А їх слова та постать ще тому рік були грізні!

Годі однак ствердити, начеб такі невільники старих пережитих ідей мали більший вплив на хід найновійших історичних подій, чим ті, котрі зрозуміли внутрішну льоґіку новітньої держави і освоїлися з нею. Колиб оружний вислід світової війни пересунути о яких 100 літ взад, то вислід мирової конференції без сумніву був би зовсім інакший, чим він нині є. Побідники розпарцелювали би Німеччину, Австро-Угорщину та Болгарію між себе на засаді "права меча". Алеж в нинішних часах вони не полакомилися на таку добич, бо така добич розсадила би їх власні держави. Натомість поділилися кольоніями Німечини, бо ті кольонії ще є "майном". А чиж тут у нас на сході оконечний вислід світової війни мав би бути відповідний до духа часу, який панував тому 100—150 літ? Чиж ідею про новітну державу, про незайманість народів, про рівність людий ітд. не зрозуміли найглибше та найконсеквентнійше якраз ті народи на сході, що з подиву гідним героїзмом визволяються з під історичного намулу? Ось власне цей — щоб так сказати — вибух новітної суспільно-державної ідеї тут на сході є найсильнійшою запорукою, що меч — тимчасова мілітарна перевага — тут нічого не вдіє. Меч це непридатне средство для війни з могучими суспільними ідеями. І без найменшого сумніву можна ствердити, що загальна ідея про народну незайманість також у відношенню до нашого українського народу станеться ділом, як вислід теперішної його боротьби та світового перевороту.

Нова Рада