На початку другої половини XVIII століття в Європі відбувалися великі події. У серпні 1756 року, не оголошуючи війни, пруський король Фрідріх II вдерся до незалежної Саксанії і зайняв її столицю — Дрезден. Потім прусаки просунулися далі і напали на Богемію, яка належала тоді Австрії. Пруська агресія набула характеру загально-європейської небезпеки.
Фрідріх II, цей ідеал сучасних фашистських загарбників, безпосередній нащадок розбійницького Тевтонського ордена, прагнучи розширити свою територію, не звертає уваги ні на яке міжнародне право. Для досягнення своєї мети він втягнув усю Європу в тривалу й криваву війну.
Агресивна політика Прусії поставила під загрозу також і цілість Російської імперії. Прагнучи здійснити свої плани «натиску на схід» (Drаng nасh Osten), німці не тільки готувалися до воєнних походів, вони також вживали заходів, щоб організувати шпигунство в Росії і зайняти посади при дворі російських царів. Іноді їм щастило в цьому.
Особливо посилився вплив німців за царювання Ганни Іванівни (1730, 1740 р.р.), коли головним вершителем долі Російської імперії став фаворит імператриці Бірон, який приїхав з нею з Курляндії. Тоді ж керівником зовнішньої і внутрішньої політики Росії був поставлений німець Остерман. Німець генерал Мініх пробрався до керування російською армією.
Ця німецька двірська верхівка презирливо ставилася до всього російського і зневажала національні інтереси російського народу і держави. Своєю політикою вона підривала з середини могутність Російської імперії і створювала грунт для ослаблення окремих її частин.
З початком царювання дочки Петра І Єлизавети (1741 р.) вплив німців значно підупав. Німецьких баронів було усунуто з посад. Але, позбувшись німецького впливу, Росія, як і раніше, залишалася під загрозою німецької агресії. Прусія почала ще енергійніше готуватися до загарбання російських земель.
Проти загарбницької політики Фрідріха повстала коаліція європейських країн, до складу якої ввійшла і Росія. Вона й відіграла головну роль у розгромі пруської армії.
Проти Росії Фрідріх II кинув свою добре вимуштрувану армію з добрим озброєнням. Маючи таку армію, Фрідріх розраховував на легку перемогу. «Сподіваюсь, що ми швидко покінчимо з росіянами, і до того дешевою ціною», — вихвалявся він.
Після деякої підготовки восени і взимку 1756/1757 р. російська армія під командуванням графа Апраксіна в травні 1757 року перейшла кордон і рушила в Східну Прусію. Просуваючись углиб її, російське військо зайняло місто Мемель. Тільзен здався без бою.
Першої великої поразки пруському військові завдали воїни російської армії наприкінці літа 1757 р., коли росіяни просувалися до міста Кенігсберга, поблизу села Гросс-Егерсдорф.
Не зважаючи на краще розташування пруської армії, російське військо, виявивши в цих боях винятковий героізм, розбило прославлену армію Фрідріха II.
В серпні 1758 р. російська армія знову перейшла в наступ і головний свій удар спрямувала проти фортеці Кюстрина, яка мала велике стратегічне значення, бо прикривала шляхи до столиці Прусії — Берліна і до Франкфурта. Хоча фортецю й не було взято, але успішна облога її справила велике вражіння в Західній Європі, поставивши під сумнів «непереможність» пруського війська.
Відійшовши від Кюстрина, російське військо розташувалося на рівнині біля селища Цорндорф, де й відбувся відомий Цорндорфський бій, в якому росіяни завдали великого удару прусакам.
Пруський король на досвіді Гросс-Єгерсдорфського і Цорндорфського боїв переконався в могутності російської армії, що складалася з росіян, українців і представників інших народів колишньої Російської імперії.
В червні 1759 р. воїни російської армії під керівництвом Салтикова показали високі зразки хоробрості і героізму в бою біля села Пальціг (липень 1759 р.). Російська піхота під ураганним вогнем ворога завдавала прусакам удару за ударом. Пруська армія змушена була відступити.
Після бою під Пальцігом російські війська енергійно просунулись до Франкфурта, зайняли його і створили загрозу Берлінові. Фрідріх II змушений був зібрати всі кращі сили і форсованим маршем поспішити на допомогу своїй столиці.
Салтиков, одержавши відомості про форсування прусаками ріки Одер і про намір Фрідріха атакувати російські війська, вирішив прийняти бій. Він розташував свої війська на висотах поблизу Франкфурта (біля села Кунерсдорф) і почав укріплювати ці висоти.
Але пруський король, наступаючи з 48-тисячним військом, зробив тут той же маневр, що й під Цорндорфом. Він обійшов позиції Салтикова, зайшов йому в тил, примусивши цим російське командування повернути свій фронт. Становище російської армії значно погіршилося — укріплені позиції залишилися позаду, а більш слабий тил став фронтом.
Але чим сильніше обрушувалися удари на російських солдатів, тим рішучіше оборонялися вони, тим з більшою завзятістю відбивали вони натиск ворога.
Навальний натиск прусаків розбився об мужність, впертість, безстрашність і силу російської армії. Кинута Фрідріхом на допомогу піхоті добірна кавалерія була розсіяна російською кіннотою. Відкинуті пруські війська скупчилися у вузькому проході, куди й скерувала свій вогонь російська артилерія. Не витримавши контратаки росіян, прусаки почали відступати, кидаючи прапори, гармати а сами здаючись у полон. У бою під Кунерсдорфом пруська армія була розбита. З 48 тисяч солдатів залишилося в ній тільки 3,000 чоловік. Це відкривало перспективу остаточно покінчити з пруською армією. Та на на цей раз вище командування не використало героїчних перемог російських солдатів.
Тільки наступного року, провівши четвертий наступ, у жовтні 1760 року російське військо увійшло в Берлін. Але зайняття пруської столиці розглядалося тоді в основному, як розвідкова операція, як короткий наскок, що демонстрував могутність російської армії. Виконавши це завдання, російське командування в жовтні без бою залишило Берлін. Та, виходячи з міста, російські війська разом з іншими трофеями забрали ключі Берліна, які зберігаються у нас і зараз.
Після виходу з Берліна солдати російської армії протягом кінця 1760 і цілого 1761 року знову кілька разів громили свого ворога, але їх перемоги не дали бажаних наслідків. На початку 1762 р. на російський престол вступив германофіл Петро III, який уклав мир з Фрідріхом II і повернув йому всі завойовані російськими військами території. Проте, ця війна значно ослабила Прусію і зміцнила міжнародне становище Росії. Військова слава російського солдата, його бойової зброї облетіла весь світ.
Більш, як через 50 років, розбивши армію Наполеона і переслідуючи її, російські війська в 1813 році вдруге вступили в столицю Прусії — Берлін.
Недалекий вже і той час, коли Червона Армія, яка гідно продовжує бойові традиції героічного минулого нашого народу, і в третій раз вступить до Берліна.
Ф. Лось, кандидат історичних наук
Вільна Україна
04.11.1943