Горе тій парафії і єї парафіянам, котрої сьвященник очікує ліпшої парафії! Він тодї лиш одно на думі має: лїпшу парафію здобути; таке то дїєсь і з садаґурскою парафією. Наш панотчик вганяє за почестями, за відзнаками, золотий хрест і добра парафія єму так і снять ся; добро-ж парафіян і православія єму байдуже.
Кождий добрий пастух дбає про своє стадо так ревно, що неспускає го з ока: одна овечка для него так дорога як цїле стадо. Наша православна громада якось в сїм взглядї не може тим щастєм похвалитись; з єї стада все відблукує ся по одній овечцї, а єї пастух собі і байдуже. От через короткий час, а з нашого православного стада убуло кілька дуже добрих овечок. Та не думайте, що вони відблукались самохіть, нї, їх майже вигнано з свого стада.
Не буду о кождій овечцї подрібно тут описувати, як то єї змушено свого рідного стада зрікатись і до чужого приставати, а спімну тілько о одній овечцї, що то перед кількома днями змушена була, хоть з великим болем, свого лишитись і до чужого прилучитись стада. Ото засватав один міщанин, доньку православного міщанина Никифора Сербинюка. А що жена єго була католичка, то і донька належала до того віроісповіданя і тому наставала мама на молоді, що-б сьлюб був в костелї католицкім. Молодий не міг сему опертись, але думав, що коли і мама молодої казала "по сьлюбі робіть собі що хочете, а тепер най так буде", удасть ся єму сю справу мирно залагодити. Пішов проте до о. Микитовича, щоби замовити заповіди, з тим додатком, що сьлюб буде в костелї а потім і в нашій церкві. Та панотець на жаден спосіб і на нїяку просьбу не хотїв на се пристати, лише конче, щоби сьлюб був таки лиш в православній церкві. По довгій даремній просьбі удав ся молодий до владики з жалобою, що панотець Микитович не хоче єму заповіди казати. О. Преосвящений вислухав бідного покривдженого і дав єму писемний розказ для панотця М., щоби заповіди голосив. Та де там? Як оповідав молодий, сказав панотець: "І від цїсаря принеси письмо, то я заповіди не буду тобі казати!" Що-ж тепер було бідному чоловікови робити? Як то кажуть "Бог високо, а цїсар далеко, а ти роби що хочеш". Пішов бідний до староства, щоби хоть там зробити з всїм порядок. І в самій річи заповіди були виголошені через староство. Огірчений, переступив він на римско-католицку віру і позбув ся всякого клопоту. Чи-ж не заслугує за се одно поступованє о. Микитович відзнаки золотим крестиком, або хоть червоним поясом? Горе тобі воле, коли тебе корова вже коле! О, горе тобі вже сьвітла консисториє православна, коли тебе і твої підвладні не хочуть вже слухати!
Отсей факт заслугує певно на те, щоби наша сьвітла консистория розслїдила сю справу докладно, коли не боїть ся сего вельми заслуженого панотця і коли не хоче, щоби єї православна парафія садаґурска не счезла з часом, т. є. не пішла сею дорогою, котрою сей міщанин пішов. А може нашій прав. консисториї це виплачує ся таких річий дослїджувати? Побачимо!
Православний Русин.
Буковина
28.10.1894