Письмо з Америки.

[Пекуча потреба для Руси американьскої священиків з Галичини.]

 

Недавно, пишучи Вам о напастях польских на Русинів шамокиньских і на руских священиків з Галичини, сконстатували ми, що в Америцї кольонії рускі мають услівя красного розвитку — коли-б тілько було кому щиро для люду трудити ся. Приміром того може послужити руска кольонія в Шамокинї, котра має таких щирих дїятелїв як о. Констанкевич, д-р Сїменович і купець Талпаш. Та, на жаль, таких людей по инших кольоніях попадаєсь дуже мало, а більшість нїби-то руских священиків з Угорщини замість помагати розвиткови кольонії Русинів, радше перешкаджають. Досить сказати, що многі священики з Угорщини тїшать ся интриґами і напастями польскими на Русь шамокиньску і самі всею силою і злобою ударяють на Шамокин, кажучи без обиняків, що "Шамокин — то корінь зіпсутя". [Знамените зорґанізованє рускої кольонії шамокиньскої в напрямах національно-просвітнім, товарискім і економічнім — у них "зіпсутє"!] Не перебираючи в способах, они заходять ся вигризти о. Констанкевича з Шамокина а навіть виперти з Америки — але скорше они повиносять ся, нїж галицко-рускі священики, коби тілько таких Констанкевичів ми дістали сюда більше.

 

Нарід наш тут починає що-раз більше прозрівати й о просвіту впоминати ся, — треба тілько интеліґентних щирих людей до проводу народови, а кількох таких, що тут є, очевидно за мало. Велика шкода, що сюда чомусь не хотять ити наші священики з Галичини. Сам о. Констанкевич потребує конечно двох священиків і відносив ся в тім дїлї до Львова, та там, видко, нїхто не гадає справою заняти ся. [Недавно вже розписано конкурс на одного священика до Монт-Кармель. — Ред.] А прецїнь Русини в старім краю не повинні легковажити американьскої Руси — повинні чей-же числити ся з фактом, що не одиницї, але десятки тисяч Русинів — не беручи на увагу того нового поколїня, котре вже тут світ узріло — позістане на завсїгди в Америцї. А сли Ляхи утворили вже в Америцї "czwartą dzielnicę Polski" — то чому ми маємо дати винародовитись нашим Русинам? Не виключена прецїнь річ, що так само як Поляки можуть і Русини американьскі відгравати ролю в національній справі рускій і колись навіть богато причинити ся! Над тим повинні би наші братя в старім краю глубоко застановити ся.

 

Нарід наш тут сам приходить до пізнаня і маємо вже такі факти, що під напором народу одиницї священиків угорских починають з народом бодай в дечім числити ся і, змушені, беруть ся до де-якої роботи. Але щоби угорскі священики відповіли задачи провідників народу руского, о тім шкода й бесїдувати. Мадяр — Мадяром! Як єсть их тут двацять і трех — анї оден анї одної рускої часописи не передплачує, лишень мадярскі, а полємику між собою ведуть в часописях мадярских або словацких. Дома у них не почуєш руского слова, тілько мадярщину... І як же такій нїби-то Русин може полюбити свій нарід, посвятитись піддвигненю єго, впоїти в него духа питомого, руского?

 

Горе, горе! Тут на вольній земли, де не маємо нїкого над собою, лиш Бога в небі, — де можна робити все, що лиш загадати, — де можна нарід піднести на висоти культури, — тут треба нам плакати з віщим Тарасом нашим:

 

"Тяжко впасти у кайдани,

Умирать в неволї,

А ще тяжше — спати, спати

І спати на волї..."

 

Та не тратимо надїї, що лихо поправить ся — треба нам лишень помочи з старого краю. Помочи не матеріяльної, бо того маємо подостатком, а помочи — моральної.

 

Дѣло

27.10.1894

До теми