Перший спектакль в новому театрі
Немов легендарний Фенікс встає, відроджується Львів, визволений від німецьких загарбників, фашистських людожерів. Трудящі Львова на багатолюдних мітингах і зборах висловлюють свою глибоку і сердечну подяку своїй визволительниці — рідній Червоній Армії і організаторові її історичних перемог — великому любимому Сталіну.
В сонці, в зелені парків, садів купається наш красунь, місто Львів. Шумливо й радісно на площах, в скверах, на бульварах старовинного українського міста. Новим життям кипить рідне радянське місто. Гучно стало на фабриках, заводах, гомонять базари, розгортають роботу установи, крамниці, метушиться шкільна молодь. Ось-ось відчиняться для неї двері шкіл. Готуються до навчального року вищі школи. Заповнені трудящими концертні зали, кінотеатри. Колективи львівських театрів готуються до осінньо-зимового сезону.
Колектив Державного драматичного театру ім. Лесі Українки радіє: йому відчиняються двері нового театрального будинку на вулиці Лесі Українки. Першою в ньому буде поставлено оперу Гулак-Артемовського "Запорожець за Дунаєм".
Театр, один з кращих в Україні, збудований радянською владою, має за собою цікаве минуле.
Саме там, де збігаються вулиці Рутовського, Скарбківська, Гетьманська, де вирує життям Краківська площа, стояв колись оборонний Низький замок. Після зруйнування замку, площу і сусідні багна купив польський магнат Скарбек. Скрипіли вози селян, з Миколаєва над Дністром їхали до Львова довгі валки з дубами. У багнистий грунт вбито кілька десятків тисяч дубових кругляків і на тому фундаменті збудовано в 1847 р. будинок великих розмірів, що ще й досі займав простір, замкнений вулицями Рутовського, Скарбківською, Гетьманською і Краківською площею. В ньому був також невеликий театральний зал, який Скарбек віддав польському театрові, що містився в недалекому єзуітському кляшторі.
Понад 50 років працював тут польський театр. Тут давав концерти славний композитор Ліст, тут гостював, хоч дуже рідко, галицький мандрівний український театр. В 1898 р. той зал був свідком однієї з найкращих хвилин у житті Івана Франка. Саме тут святкувалось чвертьсторіччя його письменницької діяльності. Тут вітали великого Каменяра робітники і селяни, славила свого любимого письменника університетська молодь. Сюди надіслали свої привітання Леся Українка, Микола Лисенко, Михайло Старицький. І саме тут, відповідаючи на привітання, Франко сказав: "Як син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почуваю себе до обов'язку віддати працю свого життя тому простому народові..."
Коли в 1860 р. було побудовано міський театр, в залі колишнього Скарбківського театру примістилася Львівська філармонія. Тут в грудні 1903 р. галицькі і буковинські українці святкували 35-річчя музичної діяльності Миколи Лисенка. Після першої світової війни в залі театру Скарбека був кінотеатр «Атлантик». В кіно «Атлантик» трудящі Львова захоплювалися радянськими (грубо панською владою цензурованими) фільмами «Юність Максима» і «Веселі реб'ята». Те захоплення швидко вкорочувала поліція, знімаючи фільми з екрану.
Згідно з рішенням радянської влади на початку квітня 1940 р., в колишньому театрі Скарбека почалося будівництво театру ім. Лесі Українки. Від кіно «Атлантик», де велося будівництво, не лишилось і сліду. Щоб уявити розмах перебудови, варто навести таку цифру: з середини будинку вийнято 5 тисяч кубометрів каміння. Ця кількість рівнозначна 5 великим житловим будинкам. Роботи провадилися і вдень, і вночі. Водночас йшов монтаж парового опалення, електровстаткування і художнє оформлення приміщень.
В новому театрі створено максимум зручностей для глядачів. З головного входу глядач потрапляв до світлого вестибюлю, а далі широкі сходи ведуть до гардеробів, партеру і на два балкони. Гардероби вдвоє ширші, ніж у театрі опери та балету. Зал для глядачів зроблений так, що з усіх місць можна добре бачити всю сцену.
Усунуті тут і недоліки старих театрів, а саме, задушливість на балконах, тіснота в вестибюлях, неохайні роздягалки і погана видимість. Тут поєднано розкіш, красоту, затишок з максимальною зручністю для всіх без вийнятку глядачів. Стіни облицьовані штучним мрамором і гранітним матеріалом. Встановлено рухому, цілком механізовану сцену. До XXIV річниці Жовтневої соціалістичної революції трудящі Львова мали одержати чудовий подарунок — новий театральний палац, один з кращих театрів України.
Зрадницький, підлий напад кровожерливих гітлерівських бандитів на нашу радянську Батьківщину на три роки відтягнув цей урочистий день, в якому мали відчинитися двері театрального палацу для трудящих Львова.
Це здійснюється сьогодні.
Новий будинок Державного драматичного театру ім. Лесі Українки навіки залишиться нашим радянським, українським. Це забезпечує нам наша побідоносна Червона Армія, це забезпечуємо ми, трудящі, своєю працею для непоборної сили, для невмиручої слави нашої радянської Батьківщини.
Вільна Україна
19.08.1944