І.
Коли хто бере ся за якесь і найдрібнїйше дїло, то мусить мати до ceгo відповідне знанє і відповідні средства. Тим більшого засобу відповідного фахового знаня, глубокої розваги, моральних і материяльних средств вимагає преважне для людскої суспільности дїло, яким є безперечно орґанїзация нашої національно-полїтичної сили і провід в сій вельми тяжкій працї. Нїм отже поважить ся хто взяти ся за таке преважне і тяжке дїло і розпочати єго на більші розміри, то вперед повинен докладно пізнати пануючий напрям свого часу і повинен совістно обчислити всї сили, якими зможе розпоряджувати, а з другого боку докладно пізнати всї перешкоди, які будуть стояти сему дїлу в дорозї; він повинен розважно застановити ся над способом, яким можна-б найлїпше поборювати сї перешкоди. До такого важного дїла треба знати: хто ми і яка наша мета? Треба виховувати народні характери, треба видобувати здорові власні сили, з другого боку зовсїм викорінювати із народного орґанїзму всяку гниль, всякі деструктивні елемента; а поки що треба старити ся о поміч впливових чинників і вихісновувати кожду і найменьшу дрібницю для зміцненя власних сил, що з часом мають здобути для себе в ширшім сьвітї відповідний вплив, відповідне пошанованє. Така полїтика має отже двоякий напрям; у внутрі, в відносинах до власного народу, повинна она бути принципіяльна, і то строго національна, а на зверх, в відносинах до правительства і до других народів опортуністична. Всї слабші народи, що під тяжким гнетом нещасливих полїтичних і суспільних стосунків позістали в своїм моральнім і материяльнім розвою позаду других щастливійших народів, і длятого не розпоряджують визначною силою — можуть провадити тілько таку полїтику з певним успіхом для власної справи. Та власне длятого придержувала ся сеї політики і наша часопись від 10 лїт свого істнованя аж до тепер консеквентно; бо ми сьвято переконані, що наразї, тілько така полїтика зможе Русинам, при їх теперішних невідрадних полїтичних і суспільних стосунках, принести бодай малі користи, а тим самим хотяй помалу, але певно причинити ся до морального і материяльного розвою нашого народу і материяльного розвою нашого народу і до зміцненя єго національної сили.
Що ми дотепер придержували ся все строго повисше наведених раціональних засад, о тім сьвідчать наглядно всї наші статї полїтичного змісту. На тих самих засадах основані і иньші найновійші полїтичні розправи, як: "Теперішнє полїтичне положенє а Русини", "Згода" і "Полїтичні відносини на Буковинї", та власне лише сї раціональні засади, а не особисті взгляди були причиною, для чого ми не могли піти за найновійшою полїтикою п. Романчука і єгo товаришів.
Врештї найновійша, так названа "прінципіяльна" а властиво чисто опозицийна полїтика, як сказано полїтика "відпорного становиска", проголошена п. Романчуком наразї без всякої проґрами, вже для того самого не могла нас переконати, що наші засади є блудні. А коли і проголошено єї на зїздї мужів довірія з дня 19-го марта, то проґрама сеї найновійшої полїтики цїлком не вияснила теперішну полїтичну ситуацию і не виказала успішність сеї полїтики для рускої справи, а противно вже через свою І-шу точку, де очивидно лиш в користь для нашої національної справи найшкідливійшої роботи наших домородних москалїв, нових союзників п. Романчука, виразно сказано, що наш нарід має розвивати ся яко "самостійний славяньский" народ (для чого не руский? Ред.), ще більше затьмила нашу національну справу і довела нарештї вже до того, що в найновійшім часї самі народовцї-патріоти в Перемишли, власне на підставі сеї найновійшої полїтики, призволили умістити в статутах нового товариства ось який дивоглядний заголовок: "Общество взаимного кредита "Bѣpa", товариство зареєстроване з обмеженою порукою" — то ми нїяким способом не могли прилучити ся до сеї полїтики, котра після нашого сьвятого переконаня, як се виказав наглядно і загальний збір львівскої "Народної Ради", цїлком не визначує ся глубше обдуманою, спокійною, позитивною працею, а противно внесла новий розклад навіть в самий осередок народовцїв, обкидала безневинно болотом найревнїйших патріотів і найпродуктивнїйших робітників на нашій національній ниві, витворила нову вавилоньску вежу, і тим способом понесла — і то може на довший час — в теперішній важній порі дуже шкідливий застій спільної народної працї.
За сю вірну оцїнку найновійшої, так названої принципіяльної полїтики більшої части галицких народовцїв і їх поведеня на послїднім загальнім зборі львівскої "Народної Ради", котру ми помістили в своїм часї в нашій часописи, виступило львівске "Дѣло", що стало орґаном "принципіяльної" полїтики, нечуваним до тепер в таборі народовцїв способом, против нашої часописи і против буковиньских народовцїв.
Розуміє ся, що ми, не почуваючися до нїякої вини, не могли пропустити мовчки таку напасть і відповіли на ню цїлком обєктивно в наших статях: "Нова полїтика галицких народовцїв" і "Чи се також полїтика".
Ся наша відповідь, де ми на послїдку з повним правом закинули, що "Дѣло", хоть є дневником, до тепер що не спромогло ся навіть на те, щоби розібрати дуже обєктивні, з великим спокоєм і знанєм галицких стосунків написані статї "Народної Часописи", та так само і не порушило наших дотичних статий — викликала цїлий ряд артикулів, які в послїднім часї помістило "Дѣло" під заголовком: "Буковина", "Народна Часопись" і "Правда" о політицї рускій на тлї своїх справоздань з загальних зборів "Народної Ради".
Не гадаємо вести з "Дѣлом" подрібну полєміку; бо ми з засади оминаємо всяку полєміку, що звичайно не лагодить, а противно лиш ще більше розбуджає людску пристрасть і таким чином викликує майже слїпий упір. Ми не бавимо ся, як те нам між иньшим закинуло "Дѣло", лайками, а пятнуємо лише, де сего конечно потреба, підлість і нїкчемність. Ми не чіпаємо ся нїкого, а тілько боронимо ся против напасти, де сего вимагає добро загальної рускої справи.
В слїдуючих числах розберемо ті статї "Дѣла", оскілько буде сего вимагати виясненє сеї для нашого національного розвою дуже важної справи, бо гадаємо, що тут все ще не зашкодить більше сьвітла!
[Буковина, 06.07.1894]
ІІ.
Прочитавши шумний заголовок: "Буковина" "Народна Часопись" і "Правда" о полїтицї рускій на тлї своїх справоздань з загальних зборів "Народної Ради" — гадали ми, що "Дѣло", приневолене нашими увагами, бодай вже сим разом в добре зрозумілім інтересї самої преважної справи розбере в сїй своїй статї критично наші виводи, які ми в своїм часї висказали про сю важну справу в наших статях: "Теперішне полїтичне положенє а Русини" і "Згода", а притім пояснить із свого боку докладнїйше теперішне полїтичне положенє, і на такій реальній підставі викаже наглядно що так названа "принципіяльна" полїтика, яку заінавґурував п. Романчук, є під теперішну пору для Русинів єдино спасительна; що іменно лиш така полїтика зможе сполучити на національнім ґрунтї всї теперішні рускі партиї до спільної народної працї, та що правительство і силнїйші сусїдні народи в наслїдок проголошеного Русинами "відпорного становища" змінять напевно теперішну полїтичну систему і новими розпорядженями впровадять всюда в житє рівні полїтично-національні права і рівні суспільні стосунки в користь руского народу.
Така глубоко обдумана і старанно випрацьована розправа могла би на підставі раціональних доказів переконати нас, що наші дотеперішні погляди є блуднї; а на кождий спосіб мусїла би причинити ся до точнїйшого виясненя сеї для зміцненя нашої національної сили дуже важної справи.
Та на жаль, всї IV уступи висше наведеної статї, які дотепер появили ся не сьвідчать про таку поважну працю "Дѣла". Нема там глубших гадок, нема там ясних доказів; над головним питанєм переходить "Дѣло" цїлком мовчки а ограничає ся лише на побіжну полєміку, яку збудувало на тенденцийно без звязи повириваних наших реченях, щоби за помочию такої софістериї доказати нам брак обєктивности, брак ретельности, ба, навіть "фалшованє" ухвал "Народної Ради" і виводів "Дѣла".
Хто з увагою перечитав нашу статю: "Теперішне полїтичне положенє а Русини", — той мусить признати, що ми старали ся там совістно представити цїлу річ в правдивім сьвітлї і висказати повну правду. Ми представили там історичний розвій правлїня австро-угорскої держави і єго теперішні засади; ми виказали там блуди, які зайшли в правлїню ґр. Тафого; ми сказали там виразно, що найвисший державний керманич і дорадник корони повинен доконче мати здорові провідні гадки для преважної своєї роботи, гадки оперті на найдокладнїйшім знаню всїх полїтичних і суспільних відносин, і зі всею рішучостю і постоянностю стреміти до переведеня сих гадок в хосен держави і цїлої єї суспільности. Ми сказали там дальше, що власне мінїстерству ґp. Тафого бракувало таких здорових провідних гадок, бракувало отже і ясної проґрами, котра стреміла-б до витвореня могучої державної сили, до усуненя разячих контрастів і до справедливого полагодженя полїтично-суспільних стосунків. Ми сказали там виразно, що особливо ті австрийскі народи, котрі в наслїдок некористних обставин позістали по заду в своїм просьвітнім і культурнім розвою, дізнавали від правительства ґр. Тафого дуже слабої опіки і помочи.
Ми зазначили притім виразно, що се лежить в інтересї цїлої держави і є се длятого один з найважнїйших обовязків державної управи, старати ся передусїм о природний розвій слабших народів і подати їм в тім зглядї відповідну опіку і поміч, бо тілько таким чином можна витворити стан загально здоровий, бо тілько таким способом можна усунути всї для держави дуже шкідливі внутрішні борби, що спроваджують загальний розстрій, ослабляють державну силу і єї могучість. Ми сказали там дальше, що недалека будучність покаже, о скілько нове мінїстерство кн. Віндішґреца відповість лїпше своїй задачі і сповнить преважний державний обовязок справедливої опіки і помочи для слабших народів австрийскої держави. Говорячи про т. зв. словяньску коалїцию, доказали ми, що причини більше партикулярної натури, а не взаїмний словяньский інтерес, властиво-ж огірченє і завзятість молодоческих послів викликали сю коалїцию. При тім вказали ми на те, ще дотоперішна істория словяньских народів представляє, можна сказати, великий образ безграничної нетерпимости, безграничного самолюбства, безграничної захланности, представляє цїлковитий брак почутя словяньскої взаїмности і цїлковиту нездібність Словян до сконсолїдованя словяньских сил. Ми вказали на аґресивно-самолюбну полїтику, національну нетерпимість і дику русифікацийну манїю теперішної великої Росиї супроти Словян, а особливо супроти руского народу. Ми вказали на те, що молодоческі посли, як Вашатий і Ґреґр, переняті москвофільским духом, цїлком неузнають національної самостійности руского народу, що п. Вашатий оборонив в Радї державній лише дуже шкідливі для нашої національної справи махінациї Гр. Купчанка і єго товаришів, а посол Ґреґр прилюдно заявив, що він в Галичинї не узнає нїяких Русинів. Ми доказали отже на сій фактичній підставі, що колиб Молодо-Чехам удало ся навіть за помочею руского клюбу узискати для Чехів полїтичну відрубність, тодї з зимною кровю полишили би вони галицких і буковиньских Русинів на ласку і неласку Поляків і Румунів і не запротестували-б нї найменьшим слівцем против пожираня живих Русинів на Українї через північного молоха. Длятого, сказали ми дальше, не видимо ми нїякої розумної підстави для сполученя руского з клюбу т. зв. словяньскою коалїциєю. Ми застановляли ся глубше над сутию: і полїтичним значінєм всякої опозициї і доказали наглядно, що тілько такі народи, котрі на підставі національної самосьвідомости загалу виробили у себе вже власну національну силу, можуть через опозицию без помочи правительства, ба навіть против волї правительства, вплинути на зміну правительственної системи і вимусити для себе хосеннїйші полїтичні і сycпільні порядки. Ми виказали, що народ руский ще не дозрів до такого стану. Ми виказали, що ідея спільности, єдности, взаїмної помочи і оборони, ідея народної карности неприступна ще навіть для загалу нашої інтелїґенциї, що загал нашої інтелїґенциї не рішив ще навіть кардинального національного питаня: хто ми і яка наша мета? Ми вказали на те, що під деморалїзуючим впливом відвічної духової неволї не може навіть наша інтелїґенция при теперішній конституційній управі сполучити свої сили, що силнїйші духові і материяльнї виливи все ще московщать, польщать і pумунїзують цїлі ряди наших інтелїґентних сил, а про національне почутє між масами нашого народу і не говорити. На сїй фактичній підставі доказали ми отже цїлком ясно, що під такими дуже сумними обставинами не може бути у Русинів ще і бесїди о поважній і впливовій народній опозициї, та що длятого і заінавґурована п. Романчуком опозицийна полїтика не може принести для руского народу нїякого хісна, а противно мусить тілько викликати ще гірший розклад в нашім народнім орґанїзмі, та більший гнет зі сторони правительства і сусїдних народів, а се мусїло би доконче спинити природний розвій нашої національної сили. Длятого то ми виступили рішучо против нової полїтики п. Романчука і єго товаришів, і висказали ся за тим, що наша внутрішна полїтика мусить бути строго національно-руска; бо тілько за помочию такої полїтики зможемо зміцнити наш народний орґанїзм і виробити власну національну силу. В сїм напрямі, сказали ми дальше, мусить беззглядно впливати вся наша сьвідома інтелїґенция на слабші інтелїґентні сили і на масу нашого народу; в тім напрямі мусить беззглядно виховувати ся загал нашого народу, а длятого мусять передусїм рішучо і без всякого пардону викорінювати ся всї сему напрямови найбільше шкідливі мрії теориї і впливи наших сьвідомих і несьвідомих домородних обєдинителїв, що захочують накинути нашому народови чужу "лїтературну" мову, тим самим спинити єго природний розвій і затопити єго, яко вічного пролєтария, в московскім морі. Ми вказали дальше на природну вдачу нашого народу, на важне ґеоґрафічне положенє наших руских земель, і доказали наглядно, що кождий полїтик мусить, при зрілим розслїдженю нашої істориї, нашого ґеоґрафічного положеня і природної вдачі нашого числом могучого народу, прийти конечно до сего переконаня, що наш нарід, помимо теперішної хвилевої немочи, все-ж таки має важне полїтичне значінє на всходї Европи, а тим самим і важне значінє для австрийскої держави. А хотяй наше центральне правительство все ще не порозуміло ясно великої ваги руского питаня для австрийскої держави, противно опираючи ся і тепер ще виключно на февдальну шляхту і богату буржоазию, маловажить полїтичне значінє Русинів і полишає їх на ласку і неласку силнїйших сусїдів, то все-ж таки вже сама конституціїйна управа нашої держави дає можність і Русинам плекати і розвивати своє питоме народне житє і зміцнити свою національну силу, а се наказує нашому полїтично і просьвітно мало розвиненому народови при теперішних загально невідрадних полїтичних і суспільних обставинах шукати в Австриї для себе помочи і опіки. З сего слїдує цїлком ясно, що наші посли не можуть бавити ся в беззглядну опозицию супротив теперішного правительства, а мусять провадити супроти него так звану утілїтарну полїтику і використовувати кожду нагоду, аби здобути для нашого народу хотьби навіть найдрібнїйшу дрібницю, бо се причинить ся до зміцненя нашої національної сили. Така полїтика не є нечесна, она противно раціональна і не може нївечити народну повагу.
Такі отже совістно обдумані погляди на теперішне полїтичне положенє предложили ми в дотичній нашій статї до оцїнки рускому загалови власне під ту пору, коли по покликаню нового нашого мінїстерства стануло на порядку дневнім важне питанє: якої полїтики мають придержувати ся дальше Русини. І чи могло "Дѣло" добачити тут яку необєктивність, або фалшованє фактів? Ми гадаємо, що нї; а бодай не доказало нам сего "Дѣло". Так само не доказало нам "Дѣло" браку обєктивности, або фалшоване фактів дотичної другої нашої статї під заголовком "Угода". Сю статю написали ми з нагоди нещасного з'їзду мужів довірія, який відбув ся з почину п. Романчука у Львові дня 19-го марта с. р. В сїй послїдній статї висказали ми наші погляди дотично інавґурованої п. Романчуком згоди з нашими домородними "обєдинителями" і радикалами, та доказали і тут цїлком ясно, що наші москвофіли будучи на услугах росийскої заборчої політики, як се доказав явно і сам славний з'їзд мужів довірія, заперечають нашу національну самостійність, в розговорі і письмі уживають тілько росийскої мови, висьмівають нашу народну мову, називають єї хлопскою, і взагалі запосїли ся на те, аби знищити руску народність. І чи з такими власними ворогами, що всїма силами старають ся спинити наш природний народний розвій і тим нелюдским способом знищити наше народне житє, може бути яка згода? Нам здає ся, що нїколи! "Дѣло" в сїм зглядї стало послїдними часами толєрантнїйше, у него тепер Барвіньский і Вахнянин гірші, як Марков і Купчанко. Так само доказали-сьмо наглядно, що і з нашими радикалами не може доти наступити згоди, як довго вони будуть так як до тепер маловажити національне питанє, а тим самим нївечити в нашім народї патріотичне почутє. І чи може сї погляди необєктивні, або зіставлені на фалшованю фактів?
[Буковина, 13.07.1894]
III.
Так отже доказали ми попередно на підставі змісту наших проґрамових статий, що "Дѣло" закинуло нам без всякої рациї брак обєктивности і фальшованє фактів.
Так само не можемо ми і в уміщенім нами справозданю про загальні збори львівскої "Народної Ради" добачити хотьби крихти необєктивности, фальшованя фактів, або навіть, як се подобало ся "Дѣлу" сказати — брутальности. Коли-б "Дѣло" хоть на хвилину відложило партийні окуляри і ще раз уважно перечитало се наше справозданє, то мусїло би признати, що се справозданє переповнене горячим патріотизмом і щирим бажанєм найлїпшого успіху для нашої национальної справи. Не ходило тут нашому справоздавцеви о особи, а лише о саму річ. А коли наш справоздавець зі згляду на важність самої справи виразив в досаднїйший спосіб своє прикре вражінє з причини, що до розібраня і рішеня так важної справи не явили ся такі посли-патріоти, як: Сїчиньский, Гаморак і др., і що в загалї трактовано справу дуже побіжно, без відповідного поважного спокою і глубшої розваги, а особливо ґалєрия заховувала ся дуже пристрастно, ба навіть неприлично — то в тім годї добачити бодай крихти необєктивности, фальшованя фактів, або брутальности. Та-ж прецїнь і само "Дѣло" признало в своїм справозданю, що бесїди противників п. Романчука перебивано пристрастними увагами і великим криком. А що там, де зійшли ся самі народовцї, люди одного табору, люди поважні, щоби розібрати і. рішити так важну справу — всяка пристрасть, всякі крики і лайки були цїлком не на місци, се признасть чей-же і само "Дѣло". Врештї, коли-б "Дѣло" хотїло бути справедливе, то мусїло-б і се признати, що розправа на загальних зборах "Народної Ради" дотично преважного питаня: якої полїтики мають тепер держати ся Русини? виказала наглядно, що більшість явила ся там вже з готовим рішенєм, а дотичну розправу переведено лише для чистої форми. Не старала ся більшість сих загальних зборів роз'яснити докладно теперішне полїтичне положенє Русинів; не старала ся виказати, які наші власні сили; не старала ся представити ясно засади опозицийної полїтики і виказати дороги, якими Русини зможуть при опозициї, без всякої помочи правительства, дійти до своєї мети. В загалї не старала ся більшість загальних зборів застановити ся глубше над всїма теперішними обставинами і доказати ясно, що опозицийна полїтика для руского народу єдино спасительна, а всяка иньша полїтика для него погубна. А прецїнь тілько такі ясні докази могли би становити певну підставу для хосенного рішеня сто преважного питаня.
Критика "Дѣла" дотично "Народної Часописи" і єї редактора, звісного нашого патріота п. Кахникевича, не може мати нї найменьшої стійности; бо ми гадаємо, що коли хто бере ся до критики якоїсь працї, то має критикувати лише саму працю, а не особу автора. В прочім дістало "Дѣло" за сю невдалу критику від п. Кахникевича заслужену, досадну відправу.
Так само не вдало ся "Дѣлу" доказати нам фальшованя ухвали загальних зборів "Народної Ради" на підставі нашого реченя: що після ухвали загальних зборів "Народної Ради" лиш той може називати ся Русином, хто іде з Романчуком, бо нам здає ся, а се мусить признати і здорова лоґіка, що поданий "Дѣлом" дословний зміст сеї ухвали: "збори лиш тих послів уважають репрезентантами і речниками народного руского сторонництва, котрі підуть дорогою вказаною п. Романчуком" — цїлком покриває те, що ми сказали. Коли посли, котрі не підуть дорогою вказаною п. Романчуком, не можуть уважати ся репрезентантами і речниками руского народу, то тим самим не можуть они бути сьвідомими, добромислячими, щирими Русинами, а з того слдує, що після лоґічної інтерпретациї ухвали загальних зборів "Народної Ради" лиш той може з повним правом називати ся Русином, хто йде з Романчуком.
А вже-ж чистим крутарством мусимо назвати те, що "Дѣло" навело на оборону свого дальшого закиду дотично наглого звороту нашої полїтики. "Дѣло" первістно сказало, що наглий зворот в нашій полїтицї годї собі інакше пояснити, як полїтикою "буковиньскою", а то тим більше, що зворот той настав що іно перед заіменованєм посла Пігуляка членом буковиньскої краєвої Ради Шкільної.
Нам здає ся, що кождий, хто перечитав се заявленє "Дѣла", не міг інакше подумати, як що ми "за" іменованє п. Пігуляка змінили свої погляди і провадимо тепер "полїтику особисту". На се вказувало ясно те, що "Дѣло" з таким натиском піднесло тут іменованє п. Пігуляка членом буковиньскої краєвої Ради Шкільної. Коли би "Дѣло" було так не гадало, то пощо би було споминало там про се іменованє п. Пігуляка? Для докладнїйшого означеня часу, коли наступив наглий зворот в нашій полїтицї, не було сего потрібно, бо сей час могло "Дѣло" цїлком докладно означити після калєндаря. Тепер відпекує ся "Дѣло" сего та назвало сей наш закид "інкримінациєю," хотяи само додає, що не потребує оправдуватись, як оно розуміє і розуміло се, що поперед сказало. Годї оправдати ся, як нема чим.
Але нам не йде так дуже о сю очивидну путанину, а ходить нам більше взалї о безпідставний закид "Дѣла", мовби ми в протягу 14 днїв змінили наші давнїйші полїтичні погляди та почали провадити нову буковиньску полїтику".
"Дѣло" взяло за підставу до сего закиду те, що автор "Перегляду полїтичного" в числї 49-ім "Буковини" з дня 15. грудня 1893 р. написав про т. зв. словяньску коалїцию. На сей закид відповіли ми вже в числї 1. "Буковини" з дня 13. сїчня 1891. Ми сказали там виразно: можемо сьвято запевнити, що ми задивляли ся на т. зв. словяньску коалїцию від самого початку так само, як і тепер, а зачіплений погляд вслизнув ся в нашу ґазету лише припадком. На се наше заявленє покликали ми ся і в числї 20. с. р., коли мусїли ми по раз другий відповідати "Дѣлу" на той сам закид, та помимо того "Дѣло" все торочить своє, іґноруючи, очивидно тенденцийно, се наше заявленє. Осьвідчаємо отже "Дѣлу" се в послїдний раз совістно і ретельно, що поміщений в ч. 19 "Буковини" з р. 1893 противний погляд про т. зв. словяньску коалїцию був особистим поглядом автора дотичного "Перегляду полїтичного", і що лише через нашу неувагу розійшов ся сей погляд яко наш в ширший сьвіт. Вже сей сам факт, що зачіплений "Дѣлом" погляд на т. зв. словяньску коалїцию знайшов місце лише в "Переглядї полїтичнім", а не, як сего вимагала важність предмету, в вступній статї, вказує наглядно на те, що се не було програмовим заявленєм нашої часописи. Врештї противить ся се здоровому розумови, навіть погадати, щоби ми в протягу 14 днїв могли прийти до так основного нового погляду, який ми дотично т. зв. славяньскої коалїциї представили подрібно в вступній статї в числї 51. з дня 29. грудня 1893. нашої часописи. Сей погляд не основує ся на досьвідах з короткого часу 14 днїв, але на досьвідах довшого часу, на істориї многих віків. Взагалї ми можем сьміло сказати, а се мусить признати кождий, що уважно читав нашу часопись і слїдив єї напрям, що ми дотично засадничих питань не змінювали нїколи наших поглядів. Ми держали ся в народних справах, в відносинах до власних людий, все строго национального принципу, і обставали за тим, щоби не відкидати чужої помочи, а особливо помочи правительства. Уживати чужої помочи мусять всї, чи сильні, чи слабі, особливо-ж слабі, котрим власні сили не вистарчають. Але уживанє чужої помочи не виключає власної працї, що в першій лїнїї найважнїйша; до такої працї ми все взивали і накликували наш загал, а така полїтика цїлком не вказує на те, щоби заложити руки, мовчати про власні потреби і кривди, та спускати ся лише на ласку або неласку других. Ми були все за тим, щоби придушувати всяку пристрасть, викорінювати застарілу ненависть, та навязувати зносини з сусїдними народами, а особливо з тими народами, з котрими проживаємо в однім краю, бо лише через такі зносини можна і з часом мирним способом усунути всякі дражливійші полїтичні, национальні і суспільні спори.
Після тих засад поступали все і теперішні провідники буковиньских народовцїв і буковиньскої Руси.
"Дѣло" милить ся дуже, коли гадає, що буковиньскі посли-народовцї власне тепер пішли в опозицию до правительства; сего нїколи не було; наші посли стояли лише в опозициї до бувшого краєвого президента бр. Кравса, котрий не провадив правительственної, але власну особисту полїтику, і навіть против волї правительства цїлком нехтував найживійші інтереси буковиньскої Руси. Длятого грубо помилило ся "Дѣло", коли сказало, що посли Волян і Тиміньский держать з правительством. Сї оба посли лише для власних самолюбних виглядів відчинили ся на діткливу шкоду буковиньскої Руси самовільній полїтицї бр. Кравса, а властиво запродали ся в службу беззглядно шовінїстичної полїтики буковиньских румунїзаторів. Годї отже порівнувати сих мізерних людий з такими нашими щирими патріотами і народними дїятелями, якими є сьвідомі доброї справи і горячі єї защитники, посли: Барвіньский і Вахнянин.
Дуже нас тїшить, що подобало ся "Дѣлу" те, що ми сказали про руско-польскі відносини в Галичинї; а коли-б "Дѣло" не було так дуже партийне, то мусїло би признати, що і те, що ми сказали про галицких Русинів, є щира правда. Коли ми сказали, що на всякий спосіб випадає нашим послам і впливовим патріотам навязувати з польскими послами і другими провідниками Поляків частїйші зносини, то мали ми тут передусїм на гадцї те наше пересьвідченє, що польска суспільність видала вже много мужів ширшого сьвітогляду, з котрими можна навязати зносини, і котрі мають добру волю і зможуть порозуміти те, що ся їм сказало. Врешті два важні факта сьвідчать про додатну поміч Поляків для нашого национального розвою, а то: поміч в поборюваню для нас вельми шкідливих москвофільских затій, і численні датки на побудованє руского театру.
У нас на Буковинї цїлком інакше.
Про теперішні полїтичні відносини на Буковинї писали ми вже обширно в числї 16. і 17. с. р. Там подали ми вірний образ нашої буковиньскої суспільности; там доказали ми, що провід полїтичного житя Румунів спочиває ще виключно в руках пересяклих застарілими февдальними поглядами, а до того з природи проворних боярів, і такого самого митрополити Морара-Андриєвича, котрі не узнають самостійности руского народу, піддержують всїми силами москвофільскі затії і цїлком неприступні до навязуваня яких небудь зносин з провідниками буковиньскої Руси. Вірна служба Воляна і Тиміньского, котрим власний інтерес, а не доля руского народу лежить на серци, не могла роз'яснити і змінити погляди їх службодавцїв, а ще більше їх притьмила.
Длятого наші посли-народовцї не можуть покищо навязувати зносин з теперішними неприступними проводирями Румунів, а мусять вичікувати лучших часів, мусять вичікувати аж тих часів, коли румуньска суспільність видасть мужів ширшого сьвітогляду, мужів сьвітових, в повнім значеню сего слова, щирих і розумних патріотів свого народу.
В тім ріжнять ся буковиньскі відносини від галицких; та після того мусить домашна полїтика буковиньских Русинів бути відмінна від тої самої полїтики наших галицких братів.
На конець мусимо діткнути ся закиду "Дѣла": що ми жадаємо від буковиньских народовцїв народної карности, а для Галичини пропаґуємо засаду зовсїм противну.
На се скажемо "Дѣлу" лише те, що карність народна, так як все на сьвітї, не може бути беззглядна, а мусить мати свою границю. Коли більшість якогось табору хоче завести полїтику для загалу шкідливу, то не можна жадати від меньшости, щоби она прилучила ся до шкідної роботи.
Так пояснили ми ще раз совістно наші погляди дотично теперішного полїтичного положеня галицких і буковиньских Русинів і виказали головні засади рациональної полїтики, якої нам тепер держати ся треба; бо гадаємо, що в тій преважній справі не пошкодить... "більше сьвітла!"
[Буковина, 20.07.1894]
20.07.1894