Самбір.

Самбір, в червні.

Йдемо веселими самбірськими вулицями. Старовинне місто, відоме за історичними згадками з далеких княжих часів спочатку як село Погонич, куди після зруйнування татарськими ордами в 1240 році Старого Самбора перейшли його мешканці і заснували тут Новий Самбір. Воно горде своїм славним минулим стоїть, зберігаючи спогади про все те, що бачило воно впродовж своєї багатовікової історії. Привітно виглядає місто своєю різноманітною архітектурою, своїми стрункими будинками, серед яких чимало пам’ятних споруд, що носять згадки про далекі події минулого і зв'язані з іменами визначних діячів історії, науки, культури і мистецтва.

Особливо прекрасне місто тепер, у час розквіту природи, коли пишні дерева широко розгорнули свої корони, даючи тінь і прохолоду від пекучих сонячних променів, коли великі каштани увінчані білими пірамідальними квітами, а з садів, де цвітуть яблуні, з кломб і газонів, від ранніх квітів і густих кущів бузку віє пахощами і все навколишнє повітря напоєне чарівним ароматом весни.

Центральний майдан Самбора в мініятюрі нагадує львівський центральний майдан. Як у Львові, так і тут носить він назву Ринку. В середині його, як і у Львові, виросла кількаповерхова споруда ратуша і стоїть, уособлюючи собою пам'ять про Маґдебурське право, яким користалось колись місто Самбір. На високій башті годинник дзвінкими ударами що п'ятнадцять хвилин сповіщає про час.

Всі долішні поверхи будників на майдані зайняті під торговельні заклади. Книгарні, крамниці канцелярійного приладдя, залізних виробів, посуду, продуктів харчування різні ремонтні майстерні відкриті тут і виставили у вітринах зразки своєго краму. Затишком і свіжістю віє від розташованого на майдані невеличкого зеленого садку, цього улюбленого місця прогулянок самборян у вільний від роботи час.

Від ратуша вулиця короля Данила веде до Замкового майдану. В глибині його підноситься старовинний земляний горб, німий свідок колишньої будови. Тут, за ствердженнями істориків, три віки тому стояв величної краси замок доньки сандомирського воєводи Юрія Мнішка. На цьому місці колись, у пишних залях палацу греміли бундючні балі і бенкети, у затишних алеях і захованих в них альтанках навколишнього густого саду відбувалися романтичні зустрічі Димитрія Самозванця і Марини Mнішeк, яка своєю красою полонила його і примусила зробити її московською царицею. Десь тут у сaду, що давно зник, бачилися вони "опівночі біля фонтану", а зза кущів таємно слідкував за кожним їх кроком Рангоні, що використовував усе, навіть вродливість Марини в інтересах держави і католицизму. А далі — почалася епопея походу на Москву. Тут формувалося військо і звідси, з Самбора рушило в похід на Москву.

Львівські вісті