Тернопіль 28. VI. 1919.
В наших руках 16 ч. "Украінського Козака", де поміщена обширна стаття п. т. "Диктатура д-ра Петрушевича в Галичині", і потім ще замітка п. т. "Галичині диктатура". Газета носить дату 25 червня, отже походить з часу, коли в Камянці под., де ся газета виходить, зачало бути досить гарячо.
Здавалобся що в часі, коли Галичина у своім бою з поляками виявила так чудові результати, а навпаки Наддніпрянщина може в тім самім часі виказатися тільки мізерією стратегічного і організаційного анальфабетизму, люде доброі волі і здорового розуму повинні призадуматися над яркою причиною одного і другого і подумати над санацією нездорових умов, які спричинюють невдачу. Так принайменше діється там, де люде не вважають себе кандидатами до Кульпаркова або винницькоі лічебні. Не так воно на нашій "славній" Украіні. В сій нещасній краіні від якогось часу здоровий розум живе на вигнанню, а на його місце завелась дурійка сектантська, що виводить свій танок св. Віта і прямо замучує нещасний народ, що є примусовим зрітелем недотепного видовища.
Є відомим фактом, що Наддніпрянщина стояла перед катастрофою так само, як в тім самім часі стояла перед катастрофою Наддністрянщина. І тут і там була та сама причина. Але Наддністрянщина мала своіми провідниками людей, вправді не дуже мудрих, але принайменше себе шануючих. Бо вони, побачивши, що не доросли до своєі задачі, одні накивали пятами а другі зріклися свого уряду і передали керму загроженоі краіни диктаторови, чоловікови, якого вони і загал вважав найвідповіднійшим. І нікому не прийшло на думку квестіонувати цей факт, тимпаче, що найблищі дні показали, що цей "кайзершніт" дав гарні результати. Армія і ціле населеннє відчуло тверду руку, замовкли толки сільських фільозофів, вихованих у наддніпрянській школі, кинуго в кут політику, почалося діло.
Не сподобалося це тільки політикам з під прапора "Укр. Козака". Вони, як це є звичаєм балакуна — нероба, котрий уміє працювати тільки язиком, розбирають факт постановлення диктатури "з юридичного боку" а не могучи упоратись з цим "питаннєм", беруться за "другу зброю", за кириню. У замітці п. т. "В Галичині диктатура", вони пишуть: "Населення Галичини приняло акт диктатури неприхильно і лише боротьба з Поляками і успішний наступ на польськім фронті стали на перешкоді правдоподібним ексцесам селянських і робітничих мас".
Ми не знаємо, де панове з "Укр. Козака" звітрили це невдоволення і майбутні ексцеси селянських і робітничих мас — нам здається, що фанатики утопісти свою мрію перенесли на ці маси, улягли галюцінаціі. Бо ім ніяк не може поміститися в голові, що десь можуть бути люде, які вище ставлять інтерес держави і добро загалу, як пункт партійноі програми, тай до того безлуздоі. Сі "ексцеси" це тільки "піюм дезідеріюм" панів есерів і есдеків, які можуть рахувати тільки на короткозорість і безумство сфанатизованих ними мас, а які бояться, як сови світу, розваги і світання в масах нещасного украінського люду замученого божевільним танцем св. Віта несчисленних есівських партійних лідерів.
Мала вас з вашими програмами і періпатетіками — фільозофами Наддністрянщина, та дополітикувалась до сього, що небудь диктатурського "неюридичного" кайзершніту, а по ній бувби вже сьогодні тільки спомин. Наш вояка уподобився наддніпрянському і замість бити ворога, політикував на печі і матюкав "Украіні і панам" так довго, аж ворог забрав йому все а його самого засвербіла спина від польського нагая. І він волів сю спину підставити під пястук "юридично" не оправданого диктатора, а грудь під кулю невмолимого ворога. І сталось чудо... Докажіть ви, панове теоретики і сторожі прогресівних програм, своіми впертими партізанськими фокусами того самого чуда, а Наддністрянщина як стій скине зі себе ярмо диктатури і кинеться в обійми вашого моря тьми, без лиману і пристані, які бодай в далекій будуччині подзвалиб надію на спочинок і ратунок. Бо і в краіні диктатора живуть люде, які кушали з дерева европейськости і поступовости.
Ждати мемо ваших діл, а покищо скажемо вам: не кириньте і не руйнуйте чого не будували.
Українські вісти
28.06.1919