Що буде з почтою?
Починаємо приходити до нормального життя, а в слід за тим виринають щораз нові потреби й вимоги. Одною з таких пекучих потреб є віднова комунікаціі і почти.
Про нормальний почтовий рух покищо не можемо й думати. А все-ж таки можна-б лихови сяк так зарадити. Можна-б зорганізувати постійну висилку післанців з найблищих почтових урядів до Тернополя, а ці уряди пересилали-б почту сусідним урядам і т. д.
Так само можна б висилати постійно почту возову з міста до міста для руху особового, щоби заступити недостачу руху залізницею. І ця почта при нинішних умовах певно принесла-б державній касі чималий прихід, а загалови, головно купцям, віддалаб неоцінену прислугу.
Думаємо, що повітові комісаріяти в порозумінні з сільськими моглиб цю думку перевести з діло легко, і загал який є лишений всяких середників комунікаційних, буде зате невимовно вдячний і старатимеся властям в цьому ділі станути до допомоги.
Проти дезерціі.
Річ ясна, що в кожній арміі, а до того ще на прикінци пятого року війни мусять найтися одиниці, котрі намагаються ухилитися від всякого обовязку. Такі одиниці є і у нас. Та пора вже paз покласти край усяким спробам дезерціі, пора мати армію таку, яку мали держави в початках війни, коли дезерція була майже немислимою.
Кари на лихі одиниці не вдіють нічого. За дезерцію треба карати усіх. А найкращий спосіб булоб заведеннє контрибуціі (і то високоі) на села, в яких дезертир буде перехоплений. Загроженнє контрибуціями і фактичне виконуваннє загрози змушувалиб ціле населеннє до поборювання дезерціі і слабодух, знаючи, що не найде ніде приюту, не думавби про дезерцію і виповнивби свій обовязок до останнього.
Отсю нашу думку піддаємо під розвагу рішаючим властям і думаємо, що вона найде відгомін.
Украінські вісти
25.06.1919