Львів, 6 червня.
Цьогорічні Зелені Свята мали дещо інший характер, як в минулому. Не було, як кожного року, професійних походів на цвинтарі та й не було теж маніфестаційних відправ на могилах поляглих, і визначних громадян.
Та все ж у сонячні зеленосвяточні дні українці міста Львова масово прибули по традиції: першого дня на янівський цвинтар, другого ж — на Личаківський. Кожний має якусь дорогу могилу на одному чи другому цвинтарі, то ж і майже кожний звертався до приявних священиків відправити панахиду за покійного. Тут і там пронеслась набожна пісня у виконанні нашвидку зібраного з членів родин і товаришів хору на гробі котрогось з погибших поліцистів або заслуженого громадянства. Тиха молитва без голосної виставности та багатого світла була тим щиріша, що її несли ми з глибини душі.
Враження робила відправа на спільному гробі двох заслужених монахів о. Коструби та о. Луканя на Личаківському цвинтарі; тут до відправи станули товариші Покійних.
Не вважаючи на воєнні події українська громада у Львові задержала на скільки можна було традицію Зеленосвяточних поминок і в цьому році. Свято могил, що його від років урочисто обходимо, відсвятковано нехай і скромно, не маніфестаційно у Львові і цього року, бо в кожного свідомість, що могили виростали та ростуть тому, щоб ми могли вільно жити.
Львівські вісті
07.06.1944