Львів, 26 травня.
Бoйoвi дії, що сьогодні проходять у деяких частинах нашого краю, ставлять перед мешканцями міст, містечок й сіл, які посередньо, чи безпосередньо загрожені воєнним лихоліттям, нові завдання, що їх приходиться здійснювати серед особливих, важких умовин. Ці завдання мають в першу чергу вможливити фізичне існування людей, а дальше не допустити до духового й морального знидіяня всіх верств суспільности, що у воєнних часах не є рідким явищем. Перше завдання має на меті втримати в цілості фізичний організм народу, друге — вдержати народ на можливо високому культурному і духовому рівні.
Що торкається першого завдання, то йде тут в першу чергу про наймолодші покоління, що сьогодні, може більше, як колинебудь мусять стати головним предметом всіх виховних засобів не тільки окремих батьків, але й всього зорганізованого суспільства. Йде нам тут головно про наші діти, які силою конечности змушені сьогодні переживати разом з дорослими всі страхіття воєнних подій. Здається, не треба сьогодні й говорити про те, який вплив на наших найменших мають бойові дії, що їх інколи доводиться їм переживати у близькій віддалі від бойових становищ. Цей вплив помітний не тільки на фізичній структурі дітей, але в першу чергу на їх духовому стані.
І тому наше найперше завдання зводиться до того, щоб по всій можливості та всіми засобами намагатися внеможливити діяння цих шкідливих впливів. Найкращим засобом є перевести наші діти зі загрожених околиць в місце, де ці діти будуть мати можливості в атмосфері, вільній від впливів бойових дій, зберегти себе фізично й духово. Ще перед війною, а опісля вже в часі сьогоднішньої війни переводжено у нас акцію тимчасового переселення українських дітей в терени, що в цей час найбільше до цього надавалися. Ще сьогодні пригадуємо собі ті листи, що їх писали діти до своїх батьків. У тих листах пробивалася велика вдяка дітей за те, що їм вмовживлено не тільки пережити довший чи коротший відтинок часу у відповідних для їх здоров'я умовинах, але й за те, що вони мали змогу не переривати свого культурного й духового розвитку, навпаки його продовжувати. Цю змогу треба дати дітям і сьогодні, коли це найбільш потрібне. Сьогодні цю справу мусять взяти в свої руки самі батьки. Вони повинні негайно вибрати найбільше відповідні місцевості, та, забезпечивши там найбільше пригожі приміщення, перевезти свої діти під опікою жінок, чи старших дівчат. Не йде тут про те, в якій це буде формі: вакаційних кольоній, садків, чи захоронок. Головне те, щоб усунути діти від впливів бойових дій.
Дорослі люди не можуть залишати варстатів своєї праці. Діти мусять виїхати, бо це обов'язок батьків супроти майбутности всього народу. Хто легковажить собі ці обов'язки, цей ворог не тільки власних дітей, але й ворог рідного народу, якого діти — це найсильніша основа й найпевніше майбутнє. Наша інтелігенція, яка залишилася на місцях, повинна зайнятися цією преважною справою. Вона повинна створити відповідні місцеві комітети, й, у порозумінні з владою, розпочати негайно акцію виселення українських дітей з міст, з містечок і сіл, загрожених бойовими діями.
Це одно з найперших завдань всього зорганізованого суспільства. Це завдання мусимо виконати, коли не хочемо, щоб прийдешні покоління нас проклинали за те, що ми занедбали цю преважну справу і своєю байдужністю довели до непотрібних і для нашого народу сьогодні преважких і болючих втрат в рядах наших наймолодших поколінь.
Львівські вісті
27.05.1944