Львів, 23-гo травня.
Хоч неділя, то на вантажному двірці великий рух і гамір. Сьогодні виїжджає поїзд з добровільно евакуованими в напрямі Кракова. Навіть тому, хто не буває на вантажному двірці, легко віднайти 23 залізничі рейки, на яких вже від 6-ої години ранку стоїть довжелезний вуж ваґонів, що ждуть на своїх пасажирів.
Коло вагонів рух. Метушаться не лиш ті, що від'їжджають, але й члени родин та знайомі, що супроводжають їх та допомагають їм завантажитися. Багато теж приходить цікавих, щоб, як цей "невірний Тома", на власні очі переконатися, що воно таке, цей евакуацій ний поїзд. Бо є категорія людей, які до всього відносяться з недовір’ям, згідно з пословицею "не спитавши броду, не лізь у воду". Але з розмов між ними, з їх облич можна вичитати, що більшість зпоміж тиx, які сьогодні прийшли лиш розвідати, вже найближчим поїздом опустять теж Львів.
Люди вантажать у ваґони все своє добро. Величезні коші, куфри, скрині, паки, клунки, валізки, течки. Дехто навіть нишком привіз собі тапчан, фотелі, чи крісла (розпорядок не дозволяє забирати меблів), щоб підчас довгої подорожі могти прилягти та переспатися. А дехто твердить, що не може спати на чужому ліжку, чи тапчані й тому везе зі собою свій власний. Люди ще далі розпещені, хоч це вже п'ятий рік війни.
Кожна родина займає у ваґоні свій куток і заставляє його своїми речами. Середина ваґону вільна так, що можна свобідно порушуватися.
Але ось уже всі завантажилися, останні ручні візки, вантажні авта та кінні підводи, які привезли речі до поїзду, опускають двірець.
Останні хвилини перед від'їздом проходять на розмовах відїжджаючих з членами своїх родин та знайомими, яким обов'язки не дозволяють виїхати зі Львова. Дають останні вказівки, доручення, обговорюють родинні справи. Адже цих справ безліч, а всього в хаті не далося полагодити, бо треба було спакуватися й передвід'їздна гарячка не дала спокійно думати. Дехто сидить у ваґоні, інші пpоxoджуються по пероні в проміннях травневого сонця.
При від'їзді присутній керівник евакуаційної акції від міського старости д-р Ульрих і посадник д-р Біляк. Поміж ваґонами увихаються відпоручники й дижурні Комітету з білими опасками на рукаві. Дають поради, помагають, інформують.
Одному з пасажирів дають доручення списати стації, на яких висідають поодинокі евакуовані. Це тому, щоб керівник поїзду знав, де довше задержатися, щоб дати змогу свобідно висісти і вивантажитися подорожньому.
Тяжко дихаючи, під'їздить до ваґонів льокомотива. Розлягається протяжний свист та оклики "відїзд". Д-р Ульрих бажає щасливої дороги. Падуть останні слова прощання. Поїзд поволі рушає з місця, незабаром вже розлягається рівномірний стукіт коліс. Постаті тих, що залишились, вже ледве майоріють на пероні, відстань росте. Позаду залишаються залізничі забудування, здалека видніють вже лиш вежі львівських церков та костелів, врешті за закрутом гине й це.
Зате розтягаються нові гарні види — розлогі зелені поля, ниви, левади, цвітучі сади, на обрії темна стіна ліса.
Подорожні нав'язують між собою контакт, починають розмову. Зразу темою є справа евакуації, згодом переходять на інші теми. Незабаром цілий ваґон — наче одна родина.
Сутеніє. Дехто лагодить собі вигідне місце, щоб, як стемніє, лягти й переспатись.
Поїзд минає стацію за стацією й не кожній задержується. Але на перших стаціях за Львовом ніхто не висідає. І поїзд мчить далі.
Аж ось одна родина заметушилася. Поїзд наближається до цілі її подорожі. І хоч керівник поїзду знає, то тут треба довше задержатися, то треба приготовити заздалегідь клунки, щоб не тратити багато часу на вивантаження. Співподорожні помагають. Так само при висіданні помагають одні одним.
У ваґонах чимраз менше подорожніх і клунків, бо чимраз частіше хтось висідає. Інші їдуть аж до кінцевої стації Кракова, бо хоч у Кракові не вільно поселюватися, то звідти пересідають на поїзди в іншому напрямі.
І так двічі тижнево вивозитимуть спеціяльні поїзди добровільно евакуованих у напрямі Кракова й Нового Санча, даючи кожному, хто професійно не працює у Львові, змогу безкоштовно й вигідно виїхати у довільно вибрану місцевість на терені Ген. Губернії, щоб бути безпечним перед терористичними налетами большевиків.
Львівські вісті
24.05.1944