Україна а Польща.

 

Українська армія, що стояла на своїх позіціях, мала саме податись взад на лінію демаркаційну, визначену коаліцією. Тимчасом розпочались польські ділання воєнні і наші війська перед переважаючими силами польськими мусіли податись далі гень аж на лінію Золочів-Стрий.

 

Хоч як ця вістка для нас болюча, однак ціле наше громадянство нехай задержить зимну кров в тім переконанню, що часи імперіялізму вже минули безповоротно. Всякі поголоски про зраду укр. офіцерів і тим подібні дурниці, які розсівають вороги українського народа, служать тільки одній ціли — сіяти зневіру серед нашого народа.

 

Польська преса переповнена огидними прізвищами, які кидає в очи українському народові, закидуючи йому найтяжші злочини. Ми не можемо розписатись про них обширнійше з огляду на цензуру. Але наше громадянство знає, що за нами нема і зерна неправди. Що стремимо до волі, до самоозначення — це чесне діло і за таке буде його уважати кожний чесний і безсторонний чоловік чужої народности. Тому обиди, кидані в очи нам, безсильним тепер, минаймо з погордою чесних людей.

 

Краківський "Czas" затрубів в найновійшому числі на іншу ноту. Боже що там не обіцяється Українцям! Рай тай годі! Знаємо ми ті грушки на вербі від 500 літ. Za późno, mój panie! Серед Українців не знайде "Czas" ані одного, котрий би уважав навіть діскусію на ту тему за можливу. Ні — ніколи!

 

"Nowa Reforma" аж тепер пише, що "przepaści, które ta wojna wyryła między obu skazanemi na współżycie narodami, są tak głębokie, że potrzeba będzie wielkiego rozumu, aby ję w części przynajmniej wyrównać". На це ми пригадуємо, що укр. преса звертала увагу на це, але без успішно. Дивуємося, що Reforma нас називає "narodem" —- таж ми "hajdamacka dzicz". Марна надія "Reform"-ми що-до зарівнання пропасти.

 

Треба признати отверто, що ніякій ґеній політичний не вирівнає тієї пропасти, яку викопала історія між обома народами а яку бездонно поглубила ця війна. Всякі пляни "Czasu" і "Reform"-и — це діточе будовання домів з карт. Оба польські орґани забувають, що баґнетами можна цілий світ здобути, але на них сидіти ніхто не в силі. Катастрофа німецька є доказом цього.

 

Вкінці, додаємо, що з приводу останніх побід не бачимо в Перемишлі ніяких прапорів. Також і часописи не доносять нічо про декорацію інших міст. Чижби побіди останніх днів були без значіння?

 

Український голос

25.05.1919

До теми