Львів, 6 травня.
Дзвонять дзвони зі святоюрської гори, проголошуючи святковий день. Як і щороку веселим тоном лине широко радісний привіт весні, що вже кругом розцвіла зеленню. В ясному весінньому просторі маєстатично видвигається над містом монументальна святиня, знову прикликає вірних сюди у вікове прибіжище всіх потребуючих ласки, шукаючих потіхи, благаючих милосердя. І вони йдуть хоч і не такими великими юрбами, як перед роками, коли простора церковна будівля не могла вмістити всього празникового люду, коли не вміщало його і просторе церковне подвір'я і він широко розливався по Святоюрській площі по близькому парку ба навіть по довколишніх вулицях. Нема тут тепер цього празникового гамору, який царював тут перед віками, коли що у день св. Юрія — патрона купецтва, відбувались тут великі ярмарки, що стягали купців із далеких країн. Скромніший наш цьогорічний Юрський празник, але й більше маєстатичний, більше набожний. З якою глибокою побожністю линуть слова молитви підчас Архієрейської Служби Божої.
З якою вірою випрошують уста у Божого Воїна опіки, забезпеки та щастя у ці важкі теперішні дні!
А Він — переможець зла, що в гордому монументі зображений, над фронтоном церкви наповнює серця новою вірою, новою надією.
Зло промине, йому не довго жити та народиться нове життя, краще і ясне і цвістиме, як та наша нова весна, що зеленим вінцем окружила нашу гордість — нашу Львівську Катедру, куди линуть наші благальні погляди в непевні хвилини і звідки черпають наші серця силу перенести все горе та зустріти нові щасливіші дні.
Львівські вісті
07.05.1944