Конскрипція.

— Слава Ісусу Христу...

— Слава на віки Богу...

До панича Михайла, єґомостевого найстаршого сина, що-то вчився десь аж ві Львові на якихсь високих академіях, прийшов навчатися ґазда Мартин. Михайло знав добре Мартина, дуже говірливого, який дуже часто приходить "навідатися", як він сам каже, рано, то розговорившись, — говорив аж до самого вечора і аж пізно вночі відходив до дому. Він дуже любив розказувати за небіжку Австрію, за цісаря, за "войну", яку він перебував цілу, від 14 аж до 18 року на всіх фронтах, про Пруса, "Ниталію" та про російський "плєн". Мартин також дуже цікавиться що в світі чувати і чи буде скоро "война". Михайло знав, що коли до нього навідається Мартин, тоді йому вже немає ніякої роботи, мусить все кидати і говорити з Мартином. Тому-то і сьогодні, хоч як був занятий якимось писанням, коли тільки побачив Мартина, — відложив перо набік, привитався з Мартином, подав йому крісло, та й питає:

— А що повісьте, Мартине?

— Ба, нич такого цікавого прошу єґомостевого панича, — відповів так, як відповідають усі лемки і почав уважно сідати на "тот панський стів", аби не поломився до мари. А коли сів, закурив люльку і помовчавши добру хвилину, як годиться чесному ґазді, відізвався до Михайла:

— Та я прошу єґомостевого панича, прийшов порадитися ведлук того якогось спису людей, тої скрипції якоїсь, чи як там її пани називають...

— Ага, конскрипції, — поправив Михайло.

— О-то-то-то, скрипції, скрипції, — підхопив Мартин, — бо то, знаєте, ціла біда з тою скрипцією і чоловік не годен знати, як з нею поступати...

— Та чого не знати як, — почав Михайло, — подати докладно свою народність, релігію, обряд, та й по всім. І нема ніякої біди...

— Е, ви знаєте своє, а я знаю своє, — якось ніби то сердито, ніби ображено повів Мартин. — Ви кажете нема біди з нею, а я вам кажу, шо є... Правда, то і за небіжки Австрії була тота якась скрипція, чи як там її, тоді була з нею морока, але тоді було інакшe: тоді була Австрія, був цісар, був батько і був отець... І тоді раз якось зайшли пани до мене, та й повідають мені: "Мартине спишіться", й "Мартине спишіться". Я не похочував, отягався, бо знав, що з того нічого доброго не вийде, тільки біда але коли пани повіли, що то наш найясніший цісар так веліли, наш батько і наш отець, — я зараз взяв та й списався... Всьом списав і худібку і маржинку і навіть, за пробачінням — свині всі списав. Все дочиста списав, бо де ж, гадаю, нашого найяснішого цісаря дурити можна... Та не минув ще й рік від тої скрипції, аж чуємо війна! Серб з нашим зачинає. А за два, ци три дні після того, приходить папіря, аби син мій ішов на войну. Я за папір та й до міста, та й до панів: Нема — кажу — в мене сина. — Гадаю, може вдасться затаїти та й оминути тої войни. — Та де там! Пани кажуть: брешеш, Мартине, ти маєш сина, лиш скривати го хцеш. Ти навіть в скрипції списався, що маєш сина. І пішов син, мус було йти. А ще за пару тижнів, знов приходить папіря, ябим воли гнав до міста, бо цісарське войско їсти хце. Я знов за папіря, та й знов до міста, та й знов повідам панам: "пани чесні, нема в мене волів". А вони знов до мене: "брешеш, Матиме, ти має воли, лем сховав’єсь, і цісареви шкодуєш дати... Ти і в скрипції за них списався". Дав я ще й воли для цісаря, а сам собі гадаю: от тобі й скрипція... А ви повідаєте, що нема біди з нею. Ви знаєте своє, а я знаю своє!

Мартин почав набивати свою люльку, що за той час вигасла, а як набив — запалив її саморобним кресалом, пакнув кілька разів і говорив далі:

Або вже навіть по війні, за тої велебної Польщі, гадаєте не мав я біди з тою скрипцією? Го-го-го! мав, ще й яку мав, он послухайте:

Як іно настала в нас тота Польща, то зараз на другий, чи на третій рік прийшли до мене якісь пани, та й повідають: "Мартине, спишіться"... А я повідам: а чого я маю вам списуватися, що вам ся з мене належить? А пани кажуть: "То скрипція"... І знов до мене: "Спишіться, Мартине, та й спишіться Мартине"... А я повідаю: "Ну, коли то скрипція, то ся вам не спишу"... "Ов, а то чого, — дивуються пани. "Не спишуся — повідам, бо ми ся не хоче і що ми зробите"... Я вже і за небіжки Австрії списувався, та й кепсько на тім вийшов, але за Австрії варто було списуватися, бо тоді був цісар, був голова, був батько, був отець... А в вас що є? Де ваш цісар, де ваш голова, де ваш батько, де ваш отець? — Не маєте! Ви не тільки цісаря, але навіть короля не маєте. Ба, що там короля, ви навіть такого-о маціцького королика не маєте. І не будете мати, бо ви не варті того, бо ви лайдаки, ви гунцвоти!!!

Ой, паничку мій єгомосцевий! Лем я так повів, а пани мої розсердилися, почали кричати на мене, сварити. А далі забралися, та й пішли як немиті з хати, а на другий день прийшли шандарі, і я аж три тижні сидів за тоту скрипцію в гарешті... А ви кажете, що нема біди: ви знаєте своє, а я знаю своє.

Львівські вісті