декан Устріцький і парох Берегів дол., помер з початком цвітня в 63. р. життя.
Галицька Україна стратила одного з своїх робітників-каменярів, одного з тих, що перші ломали у нас скалу пересудів, заскорузлости, рутенства. Зпоміж українського духовенства відійшов один, що був його окрасою, взором духовного батька парохіянів. Характер чистий як сльоза, твердий як криця, глибоке знання, працьовитість пчоли — це прикмети душі Покійника. Старець із молодечим завзяттям, а молодими-буйними думками, що йшов з духом часу, в заді не лишався, — назадництва не любив. Через те всі, що знали Покійника, окружали Його глибокою пошаною, через те був він божищем своїх парохіянів, а як декан достойним провідником дооколичного духовенства.
Хто знає працю взірцевого священика на селі, його клопоти та те море громадянських дрібничок, що абсорбують час і сили, цей не може вийти з дива, що Покійник знайшов ще тільки часу і енерґії, щоб їх віддати на услуги наукової літератури. По фейлєтонах наших часописів, а також по "Записках Наук. Тов. ім. Шевченка" порозкидувані Його праці наукові як пр. "Деканальні і парохіяльні бібліотеки", "Причинки до історії рекруччини в Галичині", "Тісні роки 1846—1861" і многі інші.
В початках війни мусів Покійник перейти тернисту дорогу нашого духовенства, що перше впало жертвою низьких денунціяцій. Його арештовано і завезено серед глуму чужої черні до талєргофського пекла. В грудні 1918. арештовано Покійника в друге і передержано якийсь час в тюрмі. Це і приспішило Його смерть.
Покійник лишив двох синів, Володимира, проф. ґімн., і Петра, суддю, та дві замужні дочки. Усі вони на тамтому боці фронту.
Вічная память заслуженому Покійникові.
Український голос (Перемишль)
04.05.1919