Львів, 25 квітня.
Старше покоління робить для молодшого прислугу, що подає йому способи до самопізнання, вводить його у вир життя і впрягає у велике коло людського життя. Людина вже має вроджений інстинкт, щоб чинити кроки на суспільній дорозі і має можливість постепенно розвиватися. Річ тепер тільки у систематичному рівномірному розбудженню тих природних дарів та у вмінню спрямувати їх до основ спільного життя, спільних прямувань народу.
Людину треба виховувати, цебто розвивати її тіло й душу — рівномірно, її розум і серце, віру, ідею й волю.
Коли починаємо виховання? Від першої хвилини, як дитина прийде на світ. Тут вже треба подбати про раціональний розвиток тіла дитини, пильнувати та охоронювати змисли, а через те все, на основі девіз: "У здоровому тілі, здорова душа" — витворити умовини розвитку духових сил.
Коли вже початкове виховання, що має всі прикмети фізичного виховання, виробить змисли і дитячі здібності до обсервації, як дитина зацікавиться довкільним життям — тоді дитина приходить до років пізнання. Цей стан душі пізнаємо легко, бо дитина питається маму й батька, також рідню про подробиці щораз дальшого оточення. Притім з ростом й розвитком переходить вона від змислових речей до абстрактних.
Дім не годен вдоволити усіх бажань дитини, яка хоче все знати і є непосидюща. Батьки мають свою працю, фахову і домашню, а інколи опікуються ще меншими дітьми. Тож дуже щасливо приходить їм в поміч дитячий садок. Дитячий садок — це не забавка, а виховна установа великого значення! І садівничка, провідниця його не може бути малоосвічена. Вона має виховувати дальше дитину, той собі повірений скарб, від трьох років до восьмого. Вона є для дитини тепер і мамою, і вчителькою. Відповідає на всі питання дитини, заспокоює виховно її цікавість. Тут дитина виховується колективно до громадянського життя. Тут дитина підготовляється до будучого звання; витинає, будує, складає, рисує. Розвиває свої духові сили при помочі забав, при помочі мовних вправ; фізичне виховання тут таке: руханка, ритміка, гіґієна. Естетичне виховання: співи, ритміка, забави, імпрези, практичні заняття — ручні роботи. А все це робиться способами, відповідними до віку дитини. Бо садок не може наслідувати шкоди. Школа виховує дитину наукою, садочок — зaбавою. Отже є велика різниця між одною установою і другою. Садочок це дошкілля, передшкілля. Йому дім і школа дуже вдячні.
Спочатку, як сказано, батьки самі заспокоюють цікавість дитини. Пізніше спрямовують її до невичерпаного джерела правди, яким є наука.
Спрагнені знання йдуть діти до школи. Школа бере на себе дальше виховання й навчання. Школа, беручись за своє завдання, працює тепер спільно з домом над вихованням людини. Домові залишається головно фізичне виховання та відживлення. Школа освічує наукою душу дитини, а це йде легче, коли й дім помагає їй в тій роботі. Школа завжди пам'ятає про батьківський дім свого вихованця, а батьки у своїй виховній праці підтримують завдання школи.
Варто ще навести до тих справ Сенеку. Три думки про виховання Сенеки такі: 1) Нема більшого добродійства понад те, що ним від самого початку обдаровують батьки своїх дітей. Та вони бліднуть згодом, як тривають невпинно. Батьки повинні без устанку виховувати дитину, а це від уродин аж до її самостійного життя. І пізніше нераз ще потрібний дітям досвід батьків.
2) Але це мало: треба почати навчання дитини. І тут важно, щоб не переставати. Сенека говорить про конечність науки, отже про співпрацю школи з домом.
3) Дім і школа мають доложити усіх сил, щоб вивчити і виховати дитину.
Здорове громадянство, живий народ спирає своє виховання на трьох речах: на вирощуванню фізичної (тілесної) сили народу; дальше — його освіти і вкінці — віри та ідейности. Кожний громадянин нехай буде міцною цеглиною громадянства, а справа виховання буде розв'язана.
Львівські вісті
26.04.1944