Відновленнє товариського життя.

 

З хвилею як нація добуває собі державну самостійність і стає незалежною, розвивається у ній товариське життя в далеко ширшім обємі, як це було в часах поневолення. Обяв це зовсім природний і ми шукаємо за ним поміж собою. Хочемо бачити, щоби й у нас а спеціяльно у тернопільської громади, забив живійше національний живчик, коли ми почулись вже вольними горожанами великої родини. Хочемо бачити, та нинішня дійсність вказує на щось зовсім противне. Товариське життя у нашому місті майже завмерло і його не видно.

 

Невідрадна це поява і кождий з нас почуває, що треба її усунути. Ми не входимо блище в причини занедбання товариського життя, бо їх богато найшлобся. Та найважнійша з сих причин зникає. В перші трівожні тижні, коли нам приходилось цілими днями перебувати серед важкої праці, будучи свідками великих подій, жити нервами і шарпати їх, ми не мали часу збиратись на свобідну розмову, відпочати при читанні часописів, поговорити на злобу дня і т. и. Нині, коли громадське життє стає щораз більше нормальним і люди втягнулись в свої заняття, відчуває кождий з нас брак товариства, брак розговору, брак спільних сходин. А вони здалибся бо й "злоба дня" щораз ширша тай потреба виговоритись більше. Цей занепад товариського життя серед нас є й причиною, щo бренить між нами зле настроєна струна, що появляються якісь непорозуміння, що істнують якісь тертя, що громадські справи обговорюють одиниці, що робить ся дещо на свою руку без порозуміння з иншими, що вироблюється партії. І таких "що" можна більше начислити, а зовсім не треба булоб, колиб у нас забило живійше товариське життє, колиб усякі справи передовсім громадські були обговорені ширшим кругом.

 

Так — нам треба творити опінію загалу, щоб ся опінія була чинником етичним і контрольним і щоб до сеї розумної опінії загалу прислухувались нераз сі, яким і треба прислухуватись. Відновити нам треба товариське життє. Відновити треба т-во "Українська Бесіда", щоб не ходили люди одинцем, a щоб гуртувалися разом і в свобідній розмові внесли між себе щире слово і свобідну думку.

 

Приїздять до нас гості з Придніпрянської України. Ходять, шукають, де у нас збираються люди, де у нас приймають гостий, де у нас наші люди, щоб запізнатись з ними? І не маєш що відповісти їм, бо люди є, тільки і не збіраються нігде і не вимінюють гадок. І соромно якось стає і відчуваєш той найбільший брак, який ціхує передовсім нас тернопільську громаду. І відчуваєш надто конечну потребу відновлення товариського життя.

 

І мрієш про це, що й відчити можна якісь давати, дискусії вести, важні питання обговорювати, людий, що блудять, на праву путь направляти, з інтересами і орґанізацією держави познакомлюватись, душу свою зміняти, нові вартости до неї вливати.

 

Та тільки мрієш...

 

А мрії можна остаточно здійснити і то з невеликим трудом, тільки при добрій волі і охоті. І здійснити їх треба. Конечно. Збудити треба приспане товариство тай вляти в нього нове життя. І молодим горожанам дати змогу зливатись в оден гурт і внести між себе сердечність і щирість і сотворити якусь хату, деб мали змогу перебувати гості тай запізнаватись з нами.

 

Український голос

11.04.1919

До теми