Замість малого фейлетона
Львів, 1-го квітня.
Ми були твердо переконані, що 1-гo квітня буде весна, буде сонце світити, будуть квітки і дерева цвісти...
Правда, цього року не було нормальної зими, не було також снігу тоді, коли він повинен був бути, а старі досвідчені люди кажуть, що в природі все мусить вирівнюватися, отже: коли ще цього року не падав добрий сніг, так він нападає хоч би у квітні!
І справді... Пріма Апріліс... Перший день квітня... Це, правда, не те староримське "пріма Апріліс", а новітнє, наше "пріма апріліс" або — як тут коротше кажуть: "прімапріліс"... Інакше того і назвати ніяк не можна...
Протираємо ранній ранком очі, а тут така метелиця, така сніговія, що аж гей!..
Наші мpiї про весну, про сонце, про тепло, про квіти — все щезло одним махом. Нема ради... Чоловік тут безсильний...
Та має цей сніг оцього 1-го квітня і добру прикмету: він закриває білою габою ввесь бруд, ввесь непорядок, ввесь нелад. Навіть на хідниках так і здається, що всі вони однакові, чистенькі, біленькі. Всі дверники — і ті, які замітають щодня приписані хідники, і ті, які — хоч є припис — того не роблять, тепер зрівняні в одно. Є нагода всім наново зачинати...
Війна цього 1-го квітня також з нами в Галичині таки добре жартує. Ворог також, безперечно, припорошений снігом. Недаремно в Галичині говорять про цей сніг:
— Сніг з Сибіру іде...
Але — у Бoзi надія!
Розгортаємо календарець і ми знову твердо переконані, що ось, наприклад, у травні снігу не буде, а, навпаки, засвітить сонце і в наше віконце, настане весна і будуть цвісти квітки і дерева!
Весна таки і до нас колись прийде, таки настане і для нас кращий час!
[Львівські вісті, 02/03. 04. 1944]
02.04.1944