З минулого української адвокатури

Львів, 1-го квітня.

 

На таку тему була дещо давніше виголошена доповідь на сходинах Об’єднання Праці Українських Правників з доручення Спілки Праці Українських Наукових Робітників доц. д-ра Я. Падоха. Нав'язання до минулого адвокатури викликує великий інтерес тому, що українська адвокатура займає у нашому національному відродженні дуже почесне місце. Як за римських часів, так і в нас, адвокатура була підготовним станом до публичної служби. А був час, коли після т. зв. "священичої" і "професорської" ер адвокатура несла у нас увесь тягар громадського життя.

 

Коли говоримо про українську адвокатуру, маємо на тямці перш усього ту добу в життю української адвокатури, яку започаткували в сімдесятих роках м. ст. д-р Левицький, д-р Чайковський, д-р Олесницький і др.

 

Та виринає питання, чи можна говорити про українську адвокатуру в час, коли її існування спipaється вже на неукраїнському праві. Вирішальне значення має тут факт що адвокати і в той час боронять українське населення, заступаються за його громадські і національні права і тому, коли говориться про історію української адвокатури, слід пов'язати діяльність цих адвокатів, що діють на підставі чужого права, до діяльности тих адвокатів, що діяли колись на тлі українського права.

 

Минуле української адвокатури мало досліджене. Єдину моноґрафію з тої ділянки дав С. Борисенок 1927 р.: "Утворення професійної адвокатури в литовсько-руській державі". Вид. УАН, що на жаль незакінчена.

 

В княжій добі професійної адвокатури ще нема. На тодішні родові, вервні, та княжі суди виникають три категорії людей: "послухів" — тобто тих, що щось чули про справу, та врешті родичів, свояків і приятелів; ці останні, допомагаючи стороні добувати право, сповнюють функції наче б адвокатів. В тому часі, як теж і у пізніших часах панує принцип, що на суді треба виступати особисто. Цей принцип обов'язує довший час.

 

Щойно в XV—XVI ст. виринає потреба адвокатури. Видвигнули її два чинники: По перше — заведення магдебурського права в Україні; не знаючи чужого права, писаного чужою мовою, населення мусіло шукати допомоги людей, обізнаних з цим правом. По друге — заміна натуральної господарки грошовою. Для урегулювання господарського життя, треба було вже писаних норм, що прийшли на місце дотеперішних звичаєвих. В короткий час пізніше прийшло і до законного оформлення інституції адвокатури. І так в І. редакції Литовського Статуту (1529 р.) маємо вже виразну згадку про адвокатуру. Не унормована вона тут ще надто точно. Розвиток її йде одначе в скорому темпі, чого найкращим доказом є II. редакція Статуту (1566 р.), де інституція ця має вже чітко визначене обличчя. Статут називає адвокатів прокураторами або речниками. Нормує уже обов'язки адвокатів, зокрема накладає на них обов'язок заступати малолітних і бідних.

 

Пізніше приходять часи формалізації процесу. Стання на суді з адвокатом стає що раз то більшою конечністю.

 

Зовсім точно унормована вже інституція адвокатури в Ковацькій Кодифікації 1743 р. Кодифікація ця вживає такі назви: адвокат, патрон, прокурор, повірений, пленіпотент. Тут права і обов'язки адвокатів вже вповні спрецизовані. Глава 8. визначує як головний обов'язок адвоката "помагати ближньому в потребі та служити справедливості". На тлі приписів Кодифікації можна вже виразно відрізнити: професійних адвокатів — "особливих (присяжних) повірених" від звичайних заступників, яким міг бути кожний громадянин. Адвокатом могла бути тільки людина незаплямованої чести, Хриcтовoї віри (жиди могли заступати тільки своїх одновірців), не могли бути ними жінки, духовні, судді. Перед розпочатком практики мусіли адвокати складати присягу, що обов'язки свої виконуватимуть вірно, совісно і без волокити; за діяння на шкоду сторони загрожували строгі кари до вирізання язика включно.

 

В 1781 р. заведено в Україні закон про створення губерній. 1783 року скасовано козацький судовий устрій. Діяльність української адвокатури вривається одначе аж 1840 р., коли остаточно припинено в Україні Діяння Литовського Статуту.

 

Деякі сторінки діяльности нашої адвокатури слабо ще висвітлені та не тільки самої адвокатури, але і взагалі цілого нашого державно-правного життя.

 

Львівські вісті

 

02.04.1944

До теми