Наш рідний край — це велика, багата, славна Україна. Як далеко гомонить наша мова й пісня, як далеко живе наш народ, так далеко сягає наша Україна. Широко простяглася вона в південній части східньої Європи, від піднебесних Татерських гір, де живуть наші брати Лемки, від сребнолентого Сяна, Тиси — по гірло синього Дунаю, по Чорне і Каспійське море, по велитенський Кавказ; розпростерлася вона над великими, сплавними ріками: Дністром, Богом, Дніпром, Донцем, і Доном. На захід сонця сягає по межі Ромунії, Мадярщини, Словаччини й Польщі; на північ межує з Білорусією й Московщиною; на схід зі степовими племенами; полудневу границю становлять гори Кавказу, Азівське, Чорне Море. Більш як тисячу двісті років сидить на тому просторі Український Народ і не тільки що задержав свої споконвічні межі, але і розширив їх значно. І то серед страшенних злиднів, крівавих війн, без власної держави, гноблений з усіх боків. Коли інші народи, як Французи, Італійці, Еспанці задержали свій край від віків — то це невелике диво, бо вони відділені від сусідів високими горами і глибокими морями. Але що Українці змогли удержатись на своїй відвічній землі яко самостійний народ, це доказ великої їх сили та терпіння. А простір, який збитою масою заселюють Українці, дуже великий; він більший чим простір якої-небудь європейської держави і доходить до вісімсот пятьдесять тисячів квадратних кільометрів, т. є. більший чим колишня Австрія і Польща разом.
Є де зажити на славу і розвинути багате, економічне та умове життя. Земля незвичайна родюча — чорнозем. В її нутрі находиться багато заліза, міди, цинку і багато хосенних металів, много вугля, нафти, соли і сірки; з нутра нашої землі бють і джерела мінеральної, лічничої води, просторі ліси багаті в будівляне і опалове дерево, а ріки і море в рибу. Бог і природа наділили нашу землю незмірними багацтвами, тільки треба, щоби український народ двигнувся з довговічного занепаду і засукав рукави до великого діла: стати домовитим господарем на своїй рідній землі.
А сила у нашого народу є. Число всіх Українців доходить до сорок міліонів. Що до численности Українці є по Анґлійцях, Москалях, Німцях і Французах пятим з черги народом Європи.
На самій українській теріторії живе около 38 міліонів Українців, а це на Україні наддніпрянській около 33 міліони, в Східній Галичині і в підкарпатській полосі Західньої Галичини (в Лемківщині) 3½ міліона; в північній Буковині около 400 тисячів, а в північно-східній Угорщині около 600 тисячів. Крім того мешкають наші люди в Азії та північній Америці (около 2½ міліона), куди пересилилися в новійших часах з Європи.
Та "на нашій не своїй землі" мусів Український народ зазнати багато лиха. Тяжко було жити Українцям під пануванням лютих московських царів; не гаразд велося Українцям в Галичині і Буковині під "австрійською" владою, а вже найгірше жилося їм на Угорщині під нелюдяними дикунами, Мадярами. Так отже панували над нами чужинці, для яких Український народ був погноєм для їх добробуту, їх багацтва. Ті то чужинці використовували нашу землю, годувались нашим потом і сльозами. Словом — були ми наймитами на свойому обійстю. Чужинці пильно берегли цього, щоб удержати наш народ в темноті, бо вона була найсильніщою підпорою їх панування над нами. Тому то і Український народ виказує таке страшно високе число неграмотних. Не Українці цьому винні — винні ті, що нас спиняли перед освітою, що кидали нам колоди на дорогу до неї. Ми боролись о освіту, за кожну школу, за кожну клясу, нам не вільно було навіть приватно учитись, бо це уважалось коли не злочином, то тяжким проступком. Та мимо того ми йшли тєрнєм на зустріч Сонцю-освіті, падали під тягарем обставин, вставали і знов йшли, і так було крок в крок. Зневірені, слабі характером, лишались, губились між чужинцями, ставались зрадниками, але це було без впливу на тих, котрих серце палало глибокою вірою в відродження. Вони йшли далі і власними силами розвивали українську культуру, науку, штуку, літературу, свій промисл, свою торговлю. І коли ми їх розвинули по змозі наших сил, то можемо бути горді з цього, бо цей ступінь розвою осягнули ми власними силами, в тяжкій боротьбі з противниками, що видумували для нас що-раз то нові, діявольські перепони.
Аж світова війна дала можність усім поневоленим народам скинути кайдани гнобителів. І Український народ своїм могутнім взривом розпочав нову добу своєї політичної історії. Він взяв сам у свої тверді руки будучу долю України і приступив до величенного діла — відбудови своєї державности. Так повстала Українська Народня Республика.
Нічо Українському народові не приходило легко. Серед боротьби, трудів і терпіння прийшлося йому і будувати та обороняти свою державність, свою Республику. І якби воно і не було прикре, то все таки і боротьба і труди і терпіння мають свої також добрі сторони, коли тільки служать правді. Вони гартують тіло і душу народів, вони сталять завзяття в стремлінню до ціли, учать посвяти, плодять героїзм. А цей героїзм проганяє пессимізм-зневіру, легковажить хвилеві невдачі, бо його зір звернений на ціль, до якої стремить.
Широкий Український край, великий Український народ, тяжка його боротьба о волю, великі його терпіння! Але прийде і цим терпінням конець. Старий світ вже затріщав в своїх спорохнявілих основах імперіялізму, він валиться і своїм румовищем прикриває, дусить тих, що бажають його піддержати. Твориться новий світ, світ вольних народів. Вольним заживе і увесь Український народ на своїй рідній землі. А боротьба за волю, некористні для нього епізоди цієї боротьби зроблять ту волю ще солодшою. Тим більше буде він нею дорожити!
У важких муках родиться воля Українського народа, у важких судорогах конає старий лад темноти і визиску. А сучасні Українці хай радуються, хай втішаються, що дожили хвилі, коли приходиться їм зазнати небувалої чести — боротися і терпіти за власну справу. Вони хай завсіди мають на тямці те, що їх батьки, діди і десятки предків взад вмирали рабами, наймитами, а вони, потомки невольників, можуть вмерти або жити як вольні і свобідні громадяне, а не парії.
Український голос (Перемишль)
30.03.1919