Приходить нам на думку 1876 рік на Україні, пригадуєть ся нам царський указ з цього року, яким задушено українське писменство, заборонено українську мову, заковано в цензурні кайдани українське слово. Приходить на думку нікчемна постать Юзефовича, цего сторожа російських державних інтересів на нашій Землі.
Він, Юзефович, цей юда український, бажаючи задавити пробуджену національну свідомість в нашім народі, слав раз-у-раз доноси до царя, лякаючи його українством, його розвитком, його силою.
Була наряжена осібна в цій справі комісія і до неї покликано Юзефовича. Він представляв цій Комісії українство як австрійську інтриґу, звернену на те, аби відірвати Україну від Росії.
При тім вже тоді побачили московські заушники особливу небезпеку в українстві галицькім, настроєнім ворожо до російського правління.
Наслідки цего представлення знаємо. Дикий указ царя проти українського народу, люті кайдани на українське слово.
Це був рік 1876, був цар — гнобитель і його наймит Юзефович. А сьогодня?
Сьогодня є 1919 рік, є "товариш" Троцький і його знаряддє, волоський большевик Раковський.
Про це, що нинішнє правительство Совітської Росії з Лєніном і Троцьким на чолі, веде імперіялістичну, заборчу політику, не має сумніву. Про це свідчить зараз крівавий похід московських большевиків на українські землі, на власність українського народу, якої боронить він святою кровю найкращих своїх синів.
Про це знова, що Московщина хоче погребати українську державність, змести з лиця землі українську народню республіку і замінити її знова в свій шпихлір, в свою комору, з якоїб можна було тягнути усяке добро в бідну і голодну північ — про це знова, що московські большевики хотять зробити український нарід своїм наймитом, відобрати йому національну свідомість і задусити навіть українську мову, свідчать діла нинішних "правоправлящих" в столиці української держави, нинішних сторожів російських державних інтересів на нашій землі.
В Київі намагаються московські большевики убити національне почуттє нашого народу. Як давний цар — гнобитель, видав Раковський приказ, яким накладає великі кари і забороняє ширити національну свідомість. Не має ніяких народів, не має жадних Українців, є тільки "русскіе" себто Москалі, голосить волоський авантурист, премієр "Української радянскої республіки".
В Київі забороняють українські часописи вже не "буржуйні", але таки большевицькі.
Не має ніякої української мови, є тільки оден інтернаціональний "русскій язык", горлає сторож московських інтересів на Україні і потакують йому його товариші. І не приймають подань на українській мові, а звертають їх подаючим з насмішками і обидливими увагами, що писати треба на міжнародній, на російській мові.
Юзефович — Раковський, Раковський — Юзефович, Москаль — Волох, так і мететь ся в голові. В Київі неначе в "польськім Львові", де не уміють читати українського письма, так і приходить на думку. Нема Русі, є тільки Польща і Москва — несеть ся відгомін з розвалених стін, славетного, галицького сойму.
Історія не навчила нічого наших ворогів, непоправні вони. І на точці українства російські большевики, російська демократія в нічім не ріжниться від російського царату. Бо і давний цар і нинішний большевик мають одну і ту саму ціль, зміряють до одного і того самого. Оден і другий хоче убити душу українського народу. Зробити його своїм рабом, не допустити його до збудовання власної держави. Цар бодай не називав себе Українцем, бодай не лицемірив, був жорстокою потворою і всі знали, до чого він йде. А большевик голосить "свободу" і рівночасно забороняє на українській землі поширювати національну свідомість, закриває часописи, писані українською мовою, арештує українських діячів, розстрілює їx мордує, мучить. Гірше царських опришків. А як відносяться московські большевики до Галичан взагалі а до українських Січових Стрільців зокрема, про це свідчить дике трактованнє наших полоненних, шалена нагінка і аґітація зі сторони московських наїздників проти Галичан. Ці Раковські і Пятакови зовсім так само, як колишні царі, бачать в галицьких Українцях австрійців, які приходять, щоб відірвати Україну від Росії. І в галицькім українстві видять особливу небезпеку для їхнього володіння.
Та даремні їхні зусилля, даремні їхні труди. Не убили ідеї державности серед українського народу московські царі своїми указами і тюрмами, не збудують інтернаціональної, російської держави на українських землях московські большевики при помочи Червоного терору.
За пізно вибрались московські наймити гасити національну свідомість серед українського народу, за пізно указами намагаються здусити українське слово. За пізно.
Український голос
08.03.1919