З побідженими ніхто не числиться. Беруть у них всьо, що тільки можуть взяти, як зараз Віденцям. По розпаді австрійської монархії пішло їм як з "Петрового дня". І їсти не мають що і зле їм поводиться і хотять забрати їм італійці окрасу їхнього міста.
У директора колишньої цісарської ґалєрії образів явилась іменно італійська мілітарна місія і заявила, що забере з ґалєрії 50 образів, які властиво є італійського народа. В случаю відмовлення видачі загрозила місія здержаннєм всякого довозу споживчих артикулів. Поставила ультіматум, перед яким мусять уступити артисти — малярі Карпаччійо і Тінторетто, бо голод не пан і клонить перед ним голову кожний, навіть культурний, зароблений в штуці Віденець. Не сподівались Віденці, що так дуже переможці смагати будуть батогом. Та навчить біда ворожити. Обрали найславнійших малярів, які поїдуть назад до Венеції і Риму, а поклонники штуки тільки запротестують. І на тім скінчиться.
А може починає мститись на Віденцях вина їхніх колишніх цісарів. Бо всі ці образи, яких звороту зажадали Італійці, були привезені звідкілясь цісарем Фердинандом. Італійці твердять, що Фердинанд забрав їх з Венеції і там їх властиве місце. Якщо вони опинилися в Відні — треба їх назад перевезти туда де належать. І от починають перевозити.
Між образами, які перенесуться з цісарського музея до Італії, находяться твори малярів: Джіованні Бапіста да Кинеліяно, Карпаччійо, Боніфаціо, Тінторетто, Бастіяні і Паольо Веронезе.
Мимоволі приходять нам на думку і наші скарби народні, порозтягані, вивезені ворогами в далекі світи. Старинні рукописи і ікони пишаються нині по музеях в Москві і Петрограді.
Археольоґічні викопалини неоціненої вартости з галицької України порозтягали добрі сусіди і збогатили ними свій народний скарб.
Скільки творів штуки, скільки образів, скільки дорогоцінного добра опинилось дорогою крадіжи або насильного забрання поза межами України.
Чи вернуться колинебудь ці всі богацтва до рук справдішного власника їх, українського народу? Чи хто за них колинебудь впімнеться? Чи вернуться до наших рук великі свідоцтва нашої культури?
А було їх богато — богато. Тільки розтягнено їх і розграблено.
Чи не слід і про них памятати? Чи не час вже зараз впімнутися за них? Вже зараз, як вестимуться майбутні переговори з сусідами нашими по скінченню війни? Чи не належалоб звороту наших культурних скарбів поставити між услівя майбутнього замирення?
Щоб не пропали наші народні скарби на віки.
Український голос
07.03.1919