Письмо з краю.

"Поляки русчать ся!"— сей оклик від якогось часу повтаряє ся в польских часописях і безнастанно накликує Поляків до предприниманя що раз то безвзгляднїйших способів на Русинів, а коли тут або там громадка Русинів збере ся, щоби тому напорови польонізації ставити хоч-би слабий опір, коли тут і там спорадично проявить ся якась пробка орґанізації і консолідації Русинів, — тогдї накликують "Polizei!" a підносять крики... на темат гнету і руссифікації Поляків на всходї. О скілько то правдиве, знають читателї з неодної статьї "Дѣла". Перед кількома днями читали ми справозданє о заходах около засновуваня скрізь по цїлій Руси "twierzdz prawdziwej wiary"... Таких справ, як тучапска, лише в менших розмірах, має бути подостатком по цїлій Галичинї. Але полишім поле церковне, а перейдїм на поле просвітно-економічне. Куди лиш повернемось, бачимо, як Молох обіймає нас і давить на кождім кроцї. Наведу хоч-би кілька примірів!

Коли в р. 1873 видано закон про товариства заробкові і господарчі, кинулись Поляки скрізь по містах і місточках засновувати каси задаткові, товариства консумційні і каси щадничі. По двацятьох лїтах роботи виказує орґан товариства "Związek Towarzystw zarobkowych і gospodarсzych", що в кождім повітовім містї всхідної Галичини находить ся каса задаткова [очевидно польска] — каси ті мають вже свої власні хати, великій оборот касовий велике число членів, значний фонд корінний і удержують кількох [3—8] урядників, — мимоходом кажучи: дуже добрих аґітаторів при всїляких виборах і менерів повіта. А ми Русини? Кромі заснованя сумної памяти "Заведенія" — ми по повітах спимо сном блаженних, раді з того, що маємо де зложити свої ощадности або в потребі затягнути позичку — а так нашим грошем дорабляють ся другі... Правда, недавно в однім містї знайшли ся люде, що, видячи тую нашу фінансову зависимість, не жалували труду, щоби взятись до основаня каси задаткової, — були би знайшли ся й гроші й люде, що хотїли тому посвятити ся, так що ж? — цїле дїло зараз в завязку розбилось о те: чи статути мають бути печатані народним язиком, чи бродским нарічієм? Одні відсунулись, другі стратили відвагу і дїло заснїтилось на радість тих, котрим наш подвиг був прикрий. Між тим немов зелїзною рукою обіймає нас могуча сила фінансових товариств наших сусїдів, а ми не в силї спомогти ся, щоби раз взятись за дїло і з-під того впливу висвободити ся.

З сею справою вяжесь і друга дуже важна. Знана єсть всїм могуча фінансова сила Краківского товариства обезпечень. Правда, і у нас єсть "Днїстер" та й розвиваєсь він красно, однако нїяк нам рівнатись і нїколи ми й не зрівнаємось, з товариством Краківским, як довго не будемо мати своїх власних фінансових институцій. Бо-ж дотепер у нас в кождій касї задатковій або щадничій як і в могучім товаристві кредитовім земскім поставлено при удїлюваню позичок за услівя, що позичаючій мусить обезпечати ся в товаристві Краківскім. Так одна институція підпирає другу — [а поминаю вже те, що у всїх тих институціях знаходять приют збанкротовані шляхтичі і патріотники.]

Дальше відома річ, що товариства задаткові і каси щадничі рік-річно роздїлюють велику силу грошей [навіть і по кількадесять тисяч] на цїли добродїйні. Тим способом повстали до-тепер в краю майже всї польскі бурси і интернати. А що-ж у нас? У нас нема такого жерела — то наші бурси, засновані крівавим грошем і заходом наших патріотів-одиниць, животять щедростію рускої і так небогатої интеліґенції — хиба окрушина попадесь им часом з того паньского стола і тогдї Русини підносять вже радістний оклик, що тут або там удало ся им вихлопотати якусь запомогу з якої фінансової институції.

Кромі бурс поставили на ноги ті товариства фінансові своїми грішми [з чистих зисків] а другі институції, як "охронки" для дїтей, школи для слуг, "Ґвязди" для ремісників, дають підпомогу "Соколам" польским, товариствам музичним і т. д. — А що-ж ми на те? Тїшимо ся, що удало ся нам склеїти одно міщаньске товариство "Зорю", котре, не маючи фондів, також мусить оглядатись на жертволюбивість малого кружка свідомої рускої интеліґенції — і на тім конець! Ми глядимо супокійно на те, як дїти наших робітників, зарібників, слуг а других учать ся і виховують ся в "охронках", як слуг там научає ся, що се "польскій край", "польска земля", що руска бесїда "хлопска" і т. и. Ми дивимось спокійно, як всюди по повітах всхідної Галичини наші ремісники, міщане, купцї а навіть і люде з интеліґенції горнуть ся під прапор польских "Соколів". Ми глядимо спокійно, як в "Ґвяздах" лучать ся і орґанізують ся з польскими і наші ремісники й міщане, як они там через спільні маніфестації, на котрі і владики не унимають ся заходити, переймають ся духом латинізації і забувають про своє руске походженє!

Маємо вправдї одну, і то дуже гарну фінансову институцію, котра дає удержанє до 60 людям, а при тім розвиваєсь досить красно, — єсть се "Народна Торговля", — але що-ж? На три-міліоновий нарід така институція не так повинна би розвивати ся! Наші люде, коби здорові, идуть до жидівских байзлїв і там купують підлий товар, бо там о 1 кр. дешевше... Коли кому при купнї в Народній Торговли зайде яка похибка або в дечім товар не подобаєсь, то вже богато крику на "скандал", на "непорядок" — і вже йде ся до жида, бо у жида — хоч і брудно й погано, хоч жид десять разів ошукає — все-таки чомусь "лїпше"... Чи-ж се не погано?! Як би Русини справдї подбали о сю институцію — яку то би она представляла силу фінансову! як би то она могла підпомагати другі институції! Але нам не до того! Ми знаємо лиш критикувати й політикувати!

Тож призадумавшись глубоко над цїлою справою, приходимо до пересвідченя, що нам нїкуди оглядатись, з нїкуди глядати помочи, не спускатись на велику політику, — а лише приложити руки до працї і в самопомочи шукати відради. Замість тратити час на річи далекі або й марні, як писанє протестів против "правописанія" — берім ся всї за дїло! Піддержуймо истнуючі свої институції — купуймо в "Народній Торговли", обезпечуймо своє майно в "Днїстрі", підпираймо своїх руских купцїв і ремісників, берім ся за заснованє в кождім містї і місточку свого "Сокола", своєї ремісничої "Зорі", закладаймо всюди рускі каси задаткові і вкладаймо там свої капітали, позасновуймо скрізь по селах читальнї, крамницї і каси позичкові, а в повітових містах ще й товариства політичні, — тогдї скріпимо ся в непобориму силу і тогдї будемо могли забрати важке слово в політицї, тогдї не будемо з жалем глядїти, як з кождим днем на силах слабнемо!...

Тих кілька слів щирої сповіди нехай нас порушить до призадуманя над нашою судьбою, а надїю ся, що наші патріоти на провінції, покинувши дрімоту, возьмуть ся щиро до працї, котра певно не останесь без успіху!

Дѣло