◦ ◦ ◦ ◦

Приняття в честь Петлюри. УПБ. Станиславів, 26. II. — Сьогодня о год. 2-гій по пол. відбулося гостинне приняття в честь Головного Отамана Петлюри. Присутні були: Президент Укр. Над. Ради др. Петрушевич, Президент Ради Державних Секретарів др. Голубович, всі під сей час у Станиславові присутні Державні Секретарі, станиславівський епископ др. Хомишин, штаб головного отамана та репрезентанти цивільних і військових властей.

Президент др. Петрушевич привитав великого Гостя довшою промовою, в якій підчеркнув важність хвилі. Отсе Голова відродженої Української Держави завитав вперше у Галицьку Землю. Ся гостина — се акт перворядного політичного значіння. По історичних днях 3. і 23. січня с. р. задокументував достойний Гість своїми відвідинами єдність всіх Українських Земель. Витаємо в особі Отамана Петлюри першого українського революціонера, який від молодих літ посвятив свою працю для підготовки та для переведення в діло великої ідеї відродження нашого народу. Опісля підніс Президент тост на розвій Української Держави та в честь Петлюри.

В своїй відповіди зазначив Головний Отаман Петлюра велике значіння Галицької України в будуванню Укр. Держави. В найтяжших часах, коли було припинене наслідком утисків гетьманського уряду національне життя і коли йому самому довелось сидіти в тюрмі — так думки його, як і його товаришів були звернені в сторону Галичини, звідки очікувано знаку до розрахунку з гнобителями України. І сей знак прийшов. Коли Галицька Україна повстала до бою за свої права, зараз потім і Надніпрянська Україна зірвалась до бою з своїм гнобителем — гетьманським урядом. І тут знова треба підчеркнути, що на чолі сього руху станули Галицькі Січові Стрільці та пірвали за собою широкі народні маси до успішної борби.

І коли для закріплення нашої Держави приходиться нам ще зводити кроваві бої з ворожими наїздниками, які зі всіх сторін находять на Україну — то він твердо вірить, що завдяки єдности всіх українських земель побємо ворогів та забезпечимо волю майбутнім поколінням Українського Народу.

Потім підніс Отаман Петлюра тост за єдність українських земель.

Війна за визволення Західньої України. Завішення оружжя. (УПБ) Офіціяльне звідомлення з Галицького фронту з 25. лютого 1919.

На північ від Львова: Спокійно.

На лінії Львів — Перемишль: Наші частини заняли Заріче на північний захід від Судової Вишні. Наступ Поляків на Білу-Гору і Остен гавзен відбито з великими для них стратами, відкидаючи їх кольони баґнетами та ручними ґранатами. При тім ми заняли село Мальчиці.

О год. 6-тій рано почалася перерва в операціях. Начальник штабу Галицької Армії.

УПБ. Постій, 25. II. Пресова кватира Начальної Команди Галицької Армії звідомляє: В области осадного корпусу йшла вчора жива стрілянина всіх родів оружжя. Біля Львова ворог обстрілював Маєрівку, Пасіки і Винники, одначе без успіху. Наша тяжка артилєрія обстрілювала з добрим успіхом львівський головний двірець. У Львові паніка треває дальше. На полудневім фронті Поляки кидають сильні резерви на лінію Городок—Перемишль, щоби ратувати зелізничий шлях, а тим самим ратувати Львів перед виголодженням. Дотеперішні зусилля позістали без успіху. На сій лінії взяли наші сьогодня Мальчиці. На північнім фронті ситуація не улягла замітній зміні.

Сьогодня о год. 6-тій рано на інтервенцію місії держав Антанти розпочалося на всіх фронтах 24-годинне завішення оружжя.

Переговори з Поляками. УПБ. Станиславів, 25. II. Сьогодня о год. 7. рано відїхала до Львова спеціяльна місія в справі переговорів. В склад її входять: Д.С. Бурачинський, д-р Витвицький, В. Темницький, о. Ф. Бонн, полк. Ґужковський, полк. Слюсарчук, полковник Фідлєр і отаман Рожанковський.

Гірка доля наших виходців. Від одного очевидця, що останніми часами переїздив зелізно-дорожну стадію Освєнцімську (сумежна стація між західною Галичиною і Німеччиною) одержує львівський "Вперед" сумну вістку про біду наших земляків, які ще перед всесвітною війною виїхали на зapібок в Познанщину, перебули там у німецьких поміщиків весь час великої хуртовини, а тепер, коли Поляки займають познанську землю і німецькі поміщики для своєї безпечности опускають свої розлогі волости, шукаючи собі захисту по німецьких містах, прогнано і наших людей, як чужинців, з їх дотеперішних місць пробування. В самім Освєнцімі є їх більш 500 душ, переважно жінок і дівчат, приміщених тут у нужденних, неогріваних та негіґієнічних бараках, їх держать там в голоді й студени, не пускаючи домів. Всі вони походять з повітів східної Галичини, находяться в крайній нужді і наколи не прийде їм в найблизшому часі ратунок, згинуть марно. На незавидну долю сих нещасливих звертаємо увагу нашого громадянства та властей і очікуємо найскоршого перевезення їх домів, що не повинно стрічатися з трудностями, бо розходиться тут головно о жіноцтво, яке по нашій стороні не бере участи у війні...

Република