Союз народів.

Заняті своїми внутрішними справами на своїй власній землі не добачуємо як довкруги нас виростає могучість, проти якої блідне росийський царат в хвилі свойого найбільшого розцвіту. Не 100 міліонів темних, несвідомих, неграмотних горожан колишної російської держави стоїть готовими до розпорядимости одного чоловіка, але дванадцять разів тільки, себто 1200 міліонів свідомих, просвіщених горожан найкультурнійших держав цілого світа гуртуєть ся разом, щоб кермувати історією світа, щоб володіти над землею. Цею могучостю є Союз народів. Дня 16. лютого підписало чотирнайцять держав з 1200 міліонами населення основні закони Союза Народів. Так великої спілки, такого згуртовання людий історія єще не знає. Та це ще не конець, це лишень завязок. Без сумніву до цего Союза Народів приступлять і ті держави, які в світовій війні заховували ся невтрально. Виключені з Союза Народів держави, побиті в світовій війні Антантою, так довго поки не виповнять всіх змагань побідника. А що значить бути виключеним з Союза Народів і стояти під грозою його сили, це бачимо наглядно на Німеччині. Німці, народ два рази численнійший від нас, карний і слухняний, високо освічений і культурний, в повні свідомий своєї національної гідности, маючий до розпорядимости велику і не розбиту армію зі всіма матеряльними засобами, корить ся перед цею силою як раб перед всемогучим володітелем і без опору сповняє всі жорстокі домагання побідника. Всю свою великанську фльоту видав Анґлії, все золото, яке було в державі віддав Франції, віддає свої фабрики, свій промисл в руки чужинців і з жахом очікує що єще забере йому побідник. На все годять ся Німці і одного собі лишень бажають, щоб вже дали їм спокій, щоб дозволили їм жити і хочби в найтяжших умовинах на ново дорабляти ся. От що значить стояти під грозою Союза Народів.

Для нас Українців Союз Народів може бути ратунком а може стати ся і вічною нашою загибелею. У нім маємо і прихильників і найлютійших наших ворогів. Прихильно відносять ся до нас Америка і Анґлія, неприхильно Франція, ворожо Польща і Румунія. Становище інших держав невідоме. Та судьба наша не буде залежати від прихильного чи ворожого відношення цеї або іншої держави. Наша судьба залежати буде від нас самих. Коли наша держава відповість домаганням які ставить до нас Союз Народів, то ми найдемо у него поміч і увійдемо в члени Союза Народів. Про сі домагання писали ми в нашій часописі, подаючи звіти з мирової конференції. Одно таке домаганнє звучить: Коли в якім народі найдеть ся відповідна скількість одиниць, що потрафлять сотворити правительство, яке найде в народі послух, то Союз Народів не буде мати нічого проти самостійности того народа а навіть йому в тім допоможе. В разі однак, коли народ окажеть ся до самостійного життя незрілим, коли не потрафить задержати в нутрі держави ладу, порядку і пошановання законів, тоді Союз Народів назначить такому народови опікуна в виді одної з держав, що належить до Союза Народів. Про приняттє інших держав в члени Союза Народів говорить послідна точка його основних законів. Вона звучить: До Союза Народів допущеним може бути лишень той край, що має незалежність і самостійне правительство, котре дасть повну запоруку, що совісно і чесно сповняти-ме всі міжнародні зобовязання. Народ, котрий цего додержати не потрафить буде до Союза Народів непринятий.

Oтce домагання, які ставить до нас Союз Народів. І він тепер глядить на нас, дивить ся, щоб усудити чи ми зрілі до самостійного життя, чи треба нам дати опікуна. Ми так би сказати, здаємо тепер іспит політичної зрілости перед Союзом Народів. Коли наше правительство назначене самим народом найде в тім народі послух, задержить в нутрі держави лад, порядок і пошанованнє законів, то Союз Народів буде мусів признати нам самостійність а навіть дасть нам поміч. Колиж у нас ладу порядку і пошановання законів не буде, так Союз Народів призначить нам якусь чужу державу на опікуна, се значить віддасть нас чужому під панованнє. Під тим отже зглядом судьба наша залежить від нас самих. І тому наші вороги, себ-то Поляки, котрі хотять взяти нас в свою опіку, всіма способами старають ся викликати у нас заворушення, нелад і непошанованнє законів. На те не жалують вони ні людий, ні гроший, щоб в теперішну хвилю, коли глядять на нас народи світа, показати світови, що ми до самостійного життя не зрілі, що ми не уміємо задержати ні ладу ні порядку, що ми не шануємо не то людських але навіть божих законів, що нас конче треба віддати чужій державі — себто їм — під опіку.

Так само про нашу самостійність рішати буде не так вислід борби з Поляками і Москалями, як радше наше захованнє в нутрі краю. Що поможе побіда на фронті, що поможе відбиттє Львова і Перемишля, коли в нутрі краю найдуть ся люди підкуплені і намовлені ворогами і ширити будеть ся заворушення, нелад і непошанованнє законів, законів, які кождий чоловік мусить шанувати. Тому люди, котрі намавляють до злодійств, грабежі, підпалу і убійств, котрі викликують заворушення в нутрі держави, котрі намавляють до непослуху властям є більшими ворогами нашої держави і нашого народу ніж польські чи московські війська на фронті.

І коли наші війська вже четвертий місяць боронять своєю кровю української землі перед ворогом і по геройськи зносять голод і холод і всяку нужду, то кождий, хто позаду викликує заворушення, спричинює заколот, не слухає властей, стаєть ся в першій мірі їх найлютійшим ворогом. Бо місто того, щоб тим нашим героям помогчи, щоб разом з ними станути до оборони рідної землі, ті що остають ся позаду обуті і не голодні через заворушання і заколот помагають ворогам а нашим жовнірам на фронті пхають острий ніж в плечі.

Український голос