Під проводом ґен. Пятакова увійшли насамперед в Київ "русскія войска", а за ними Китайці і Латиші. Це стало ся 5. лютого. А в слідуючих днях зформовано в серці України "український" кабінет, совіт народних комісарів. На чолі ceгo coвіта станув відомий большевицько-московський діяч X.Г. Раковскій, арештований в своїм часі Румунами, увільнений опісля большевиками, недавний предсідатель мирової делєґації в переговорах з Україною. Комісарем внутрішних справ назначений товариш Раковського Мануілський, комісарем фінансів большевик — міліонер Пятаков, освіти Затонський. Для декорації "українського" кабінету взято на комісара військових справ і Коцюбинського, нікчемного сина великого батька.
Стало ся. Київ занятий московськими большевиками. Директорія враз з правительством перевелась до Винниці. Траґедія України сповняєть ся другим наворотом; доля чайки, що виховала своїх діток при битій дорозі, повторюєть ся.
Другий раз пхнула Московщина острий ніж зради в спину своєї сестри, другий раз большевицька навала несе на вістрях штиків ярмо неволі для вільного народу, що кровю найкращих синів своїх скинув гетьмана і його московсько-поміщицьке правительство.
І знова гидка зрада Московщини.
Тоді, як народ український стогнав під ударами крівавої руки гетьмана—зрадника, тоді як неповинна, мучена кров цего народу спливала по німецьких баґнетах і списах добровольців, що були підпорою Юди, тоді — московські большевики сиділи тихесенько поза межами України, не йшли визволяти конаючого брата. Колиж сповнилась чаша сліз і горя, коли конаючий брат хопив за зброю і могучим поривом прогнав наїздників зі своєї країни, коли добув собі землю і волю, — заворушились московські большевики, як шершені. Пхнули нам ніж у спину. І користаючи з непереведеної ще, як слід орґанізації держави, тягнуть крівавим походом на Україну. Несуть загладу нашій державности, смерть нашій нації. Ідуть будувати "єдіну, нєдєліму" матушку—Россію. Ідуть загасити огонь національної свідомости, що так запалав в серцях нашого народу.
Як давні московські царі, як давні царські опришки.
У них всіх ті самі змагання збудовання великої Россії, гнобительки народів. У всіх та сама неперебірчивість в средствах. Зміняєть ся тільки декорація. Недавно ясніла в Київі ясновельможність пана гетьмана, московського ґенерала і рядило "українське" правительство його. Нині червоніє товариш Раковський і засів до ради московський "совѣтъ украинскихъ народныхъ коміссаровъ". І в ясновельможного пана гетьмана і в товариша Раковського одна і та сама ціль: задусити українську державу, поневолити український народ, загарбати богацтво його землі і вивезти на північ.
Не буде мира між Москалями і Україною. Не шукала його зовсім Совєтська Россія. Вона поратунку шукає для себе. І хоче найти в богатих шпихлірах полудня. Хоче заспокоїти рабунком голод і в останних судорогах продовжити бодай на місяць своє пануваннє. А самоозначеннє українському народові несуть на вістрях штиків "русскія войска" разом з Китайцями і Латишами і з ґенералом Пятаковом на чолі.
Но народ український перебув проби розпеченого заліза, перебуде і пробу соломяного огня. Лєкція "большевицького раю", за якою тужили засліплені ліві й неліві течії і напрямки, перейде мабуть скоро і лишить за собою хосенну науку.
Український народ вимете зі своєї хати сміттє і збудує сильну, українську державу.
Український голос
12.02.1919