Мова Президента Ради Держ. Секретарів Д-ра І. Голубовича

 

виголошена на засіданню У.Н. Р. д. 4. лютого 1919 р.

 

Висока У.H.Р.!

 

Переймаючи на себе в сій великій і над вираз тяжкій хвилі — вложений на нас народний обовязок, здаємо собі виразно справу з того, що сили наші малі в порівнанню до тих великих задач, які лежать перед нами. Колиж мимо того переймаємо на себе той так відвічальний обовязок, то робимо се лише в тім пересвідченню, що в таких великих хвилях не вільно жадному доброму синови свого народу ухилюватися від вложених на него обовязків. І тому маємо повне право звернутися з горячим зазивом до цїлого нашого народу, щоби кождий його син, о скілько се до нині не наступило, станув карно на визначенім йому місци і сповнив точно і без застережень вложений на него обовязок. Лише така однодушна постава цілого народу надасть правительству і його зарядженням достаточну силу, та в значній мірі улегшить йому переведення тих задач, які бажає воно сповнити (оплески).

 

Оборона української землі.

 

Уважаємо в сій хвилині першим і найважнійшим обовязком правительства і Народу зєдинити і підняти всі народні сили до оборони нашої землі, та до увільнення її від ворожого наїзду. Поки наша земля не буде освободжена від польського і румунського наїзду, та доки угро-українську землю не прилучимо до великої Української Держави, доти не вільно нікому з нас спочати.

 

Сила нашого народу не вичерпана, його армія сильна і достаточна, так що можемо в нашу будучність глядіти сміло, без страху і з повною надією. Випружимо всі свої сили, щоби нашій Армії достарчити всего, що їй потреба а жадати будемо від Народу, щоби він супокійно і по мужеськи переніс всі ті невигоди, тягарі і жертви, які війна за собою потягає. Війни, ані розливу крови ми не хотіли, але заявляємо перед Богом і перед цілим світом, що земля тая, яку боронимо кровю найліпших своїх синів — ніколи не буде польською. Польща кинулася на нашу землю, як звичайний грабіжник і бажає нею в супереч засадам, які нині приняв цілий світ, силою заволодіти, бо хоче з тої гарної і богатої землі тягнути соки для свого урядництва і для свого збіднілого населення. Той наїзд, на який цілий культурний світ дивиться з обмерзінням і відразою, — маю надію, власними силами, невдовзі відопремо (довготрівалі оплески).

 

Польські брехні.

 

Будучи за слабими, щоби нас силою підбити, Поляки пустили в світ цілий апарат фалшу і брехні, аби лише нас представити варварами, які знущаються і переслідують польську людність на тій території, котра знаходиться під нашим володінням. Всі польські часописи переповнені байками проте, як ми Поляків вішаємо, живцем вбиваємо на палі, обрізуємо їм вуха і язики, невинних вязнимо і катуємо. Урядово з сего місця стверджую, що ані одного Поляка ми не повісили, ані одного на паль не вбили, ані одному не обтяли язика і нікого невинно не вязнили, ані не карали. Противно, брали ми навіть в оборону Поляків там де наступило нарушення їх прав і строго карали виновників, не оглядаючися на їх народність і реліґію. Тому взиваємо сею дорогою, а крім того візвемо иншим способом, міжнародню комісію, щоби вона приїхала на нашу область і ствердила, що під зглядом людяного поступовання з Поляками — не може нас стрінути жадний поважний заміт (оплески).

 

Поступовання Поляків.

 

Натомість з жалем і згідно з правдою підношу і подаю до публичної відомости, що Поляки на занятій через себе території, крім Львова — увязнили всю українську інгеліґенцію, навіть женщини, інтернували тисячі здібних до оружя, вивезли їх до західної Галичини і там обходяться з ними так, як в культурнім світі не поступається зі злочинцями. Дальше згідно з правдою стверджую, що частини польської армії виходять зі Львова і Перемишля, нападають на села положені коло шляху залізничого Львів—Ярослав, рабують мешканців в той спосіб, що забирають їм всі середники поживи, білє, одіж, обув, худобу і збіже, мордують безборонних селян, а цілі села палять. Сей спосіб провадження війни Поляками — поглублює лише пропасть між ними а нами, та певно не причинюється ані до злагодження, ані скорійшого закінчення проливу крови.

 

Готовість й умови угоди.

 

Мимо того всего не відкинемо жадної нагоди, щоби українсько-польську війну закінчити в мирній дорозі, заявляємо одначе виразно, що угода може аж тоді наступити, коли Поляки закинуть зглядом нас свою імперіялістичну політику і виразним та щирим признанням ствердять українську державність на цілій нашій етноґрафічній території (Довготревалі оплески).

 

Переведення в життя злуки Західної і Східної України.

 

Відповідно до ухвали У.Н.Р., якою проголошено злуку обох Українських Републик, правительство буде старатися, щоби те, що сталося в дни 3. січня с. р. правом, перевести в життя, перевести по можности без таких потрясень, якіби могли принести населенню нашої части держави шкоду. Тому приступаємо до скодифіковання тих всіх постанов, якіби забезпечали українським землям, вилученим зі звязи давної Австро-Угорщини, таку правно-політичну і господарсько-фінансову свободу рухів, щоби їй в переходовій добі забезпечити можність провадження війни, удержування на своїх землях ладу і порядку, та становлення про дальший хід правно-державного перестрою. Висказуючи повну надію, що зєдинення обох наших Републик, яке було горячим бажанням нашого народу і яке зістало формально проголошене, — відбудеться в скорім темпі, — утворило правительство наше відповідні комісії, а з окрема комісію фінансову, харчеву і господарську, які спільно з київським правительством вироблять конституційні і законодатні основи, на яких опреться одноцільна будова великої Української Републики.

 

Для нотіфікації ухвали У.Н.Р. про сполуку обох Українських Републик вислали ми до Київа делєґацію, зложену з 50 членів У.Н.Р., які взяли також участь, яко представники нашої области в обрадах відбуваючого ся рівночасно Трудового Конґресу. Ухвалу У.Н.Р. про сполуку приняли всі верстви населення в Київі і на цілій Україні з найбільшим одушевленням, а Директорія видала з тої нагоди універзал, який я собі позволю в повнім тексті відчитати. (Відчитує відомий вже Універзал) (Довготревалі оплески).

 

(Конець буде)

 

[Република, 06.02.1919]

 

(Докінчення)

 

Спокій і лад у нутрі краю.

 

Само проголошення державности не творить ще свободи і независимости народу, — до того треба твердої, невсипущої творчої праці цілих поколінь, а з окрема треба творити внутрі лад і супокій, а на зверх — повну безпеку границь. Забезпечення границь належить до Армії, яку нарід достарчить і відповідно заосмотрить, — натомість Правительство зробить зі своєї сторони все, щоби удержати супокій в нашій Державі, а цілковитий лад в адміністрації. Нині на наших землях тріває ще війна — і тому також, коли говориться о супокою в краю, то лише можна під тим розуміти супокій релятивний. На кождий випадок держава, яка хоче жити, не може допустити навіть в часі війни до того, щоби злочинці безкарно грабили чуже майно, загрожували життю і супокоєви співгорожан. На нашій території, як я мав честь вже при відкриттю сеї сесії ствердити, — нема масових забурень публичного супокою, нема підпалів, ані розбоїв, а знаючи наш розважний, супокійний і трудолюбивий нарід — маю надію, що той супокій зістане і на дальше вповні задержаний. — Для удержання ладу і супокою в краю — приступило вже правительство до урухомлення всіх адміністраційних і судових урядів, та візве всіх урядників до точного сповнювання вложених на них обовязків. Против всякої незаконности і самоволї виступить правительство з всякою енерґією, бо нич не зашкодить молодій ледви що воскресшій Українській Републицї так, як недовіря горожан до урядів і до їх орґанів.

 

Довіря горожан.

 

Аби ми могли свою владу тут укріпити і станути сильною ногою на тій відвічній укр. землі, — до того треба нам довіря всіх горожан без ріжниці народности, реліґії і станів, — і тому будемо стреміти до того, щоби кождий горожанин нашої держави чувся в ній забезпеченим і що до свого життя, майна і політичних прав.

 

З другої одначе сторони домагаємося від всіх без ріжниці горожан нашої держави, щоби вони своїм льояльним поведенням, пошаною до законів і нових порядків, підчиненнямся розказам і зарядженням українських Властей — улекшили новому правительству його задачі. Обовязок той тяжить в першій мірі на горожанах української народности, які повинні зібрати всі добрі і всі творчі сили, щоби в той спосіб надати уділеній нам власти, — також реальну силу (оплески).

 

Виборча ординація.

 

Стоїмо на тім, що в найблизшім часі належить уложити ординацію виборчу до громадських, мійських і державних тіл законодатних, оперту на засаді загального, безпосередного, тайного і рівного для обох полів права голосовання. Справа ся є о стілько нині скомплікована, що з одної сторони національні меншости, Поляки, Жиди і Німці не зголосили ще свого до нас приступлення, а з другої сторони в наслідок нашого зєдинення з Українською Народною Републикою закони тії мусять бути уложені в порозумінню з Київським Правительством.

 

Апель до національних меншостей.

 

Поступаючи по лінії жовтневого Маніфесту — відзивається Правительство ще раз до національних меншостей, які заселюють нашу область, щоби вони в загальнім інтересі державнім приступили якнайскорше до спільної з нами законодавчої і виконуючої праці.

 

Аґрарна реформа.

 

Волею укр. народу, — мусить бути на його землях в найкоротшім часі переведена реформа аґрарна, тому Правительство зробить зі своєї сторони все, щоби тую преважну справу підготовити — і з відповідним законопроєктом в найблизшім часі виступити. Стреміти будемо, щоби розвязка тая наступила без заколоту і без потрясень та щоби забезпечила нашому народови на його земли свобідне володіння. Державна аґрарна комісія, яка зістала утворена при Державнім Секретаріяті земельних справ, виготовила засади, на яких опре свій проєкт і стоїть на тім правнім становищи, на яке годиться Директорія і київське правительство, що з огляду на відмінні правні і соціяльні відносини нашої области, справа та буде у нас вирішена окремим областним законом.

 

Засади аґрарної реформи.

 

Засади, уложені державною аґрарною комісією, є слідуючі: 1) Вивласненє більшої посілости наступить через викуп; 2) узнається приватну власність; 3) буде установлене мінімум непозбувальне; 4) право наслідства і обтяження буде обмежене; 5) більші комплєкси лісні стануть державною власністю; 6) набувати землю мають право безземельні і малоземельні; 7) заплата за землю наступить дорогою індемнізації. Засади ті віддає Правительство під публичну дискусію, а річю законодатного тіла буде ухвалити закон, який відповідавби засадам справедливости і нашим господарсько-національним потребам.

 

Инші негайні справи.

 

Виживлення населення, весняні засіви, поправа долі учителів, зелізничників, почтовців і всіх катеґорій робітників і урядників — все те справи, які домагаються від народу і правительства негайної розвязки — і тому уважаємо своїм обовязком заявити, що зробимо все, що лише лежить в силі правительства, щоби не лише розвязку ту приспішити, але також щоби її довести до щасливого кінця. Звертаємося одначе з прошенням до всіх станів і верств населення, щоби зрозуміли, що переведення всіх, хотяйби навіть найсправедливійших постулятів, може наступити лише в міру наших скарбових средств.

 

Покриття видатків.

 

Західна область нашої держави є вивінувана в такі природні богацтва, що при відповіднім їх використанню будемо мали досить середників, щоби покрити всі державні видатки, але до того треба часу і ладу. Поки се не наступить, приневолене є правительство заапелювати до жертвенного цілого народу — і жадати від него таких жертв, які далиби правительству можність виповнити всі вложені на него задачі. Розходиться головно о те, аби населення нашої держави охотно вплатило до кас державних залеглости податкові, та платило біжучі податки, бо без тих нормальних доходів не є мислиме покриття звичайних видатків державних.

 

З огляду на надзвичайні потреби нашої держави, а з окрема на дальше провадження війни і на відбудову знищених війною господарств будемо потребували вже в найблизшім часі найменше оден міліярд корон, що можна буде покрити лише дорогою всенародньої позички.

 

Законопроєкти.

 

На сесю сесію Високої У.Н.Р. приходить правительство з проєктами законів про відбудову знищених осель, про тимчасову орґанізацію шкільних властей і їх компетенцію, а йдучи на зустріч домаганням учительства з проєктом закона о підвисшенню платні учителям, про орґанізацію салін, з проєктом закона язикового, закона викупу і продажи тютюну, закона про охорону льокаторів, проєктом про причинки для осіб війскових і іншими проєктами, головно з обсягу господарки фінансової, які дадуть Високій Укр. Нац. Раді спромогу розглянутися і осудити напрям і змагання правительства, пoнадто дасть правительство в комісіях вичерпуючі інформації — що до стану нашої адміністрації на всіх її областях.

 

Апель до У.Н.Р. і цілого українського народу о підпертя.

 

Будучи правительством стисло діловим, покликаним до впровадження в життя цілого адміністраційного апарату, до удержання ладу і порядку на нашій области, до очищення нашої землі від ворожого наїзду, — просимо Високу У.Н.Р. і цілий український Народ, щоби без ріжниці партій щиро і діяльно нас в наших змаганнях підперли. (Довготрівалі оплески).

 

[Република, 07.02.1919]

07.02.1919

До теми