Львів, 27-го січня.
На місто спадає поволі вечір. З усіх заулків вилазить темним звірем сумерк. Ще де-не-де прорізує темну просторінь золотий сніп світла, якого покищо не вспіли затемнити, та хвилина — дві і ціле місто вкриває темнота. І тоді як же спішними кроками пробігають вулицями похилі сильвети людей, які женуться за однією думкою-мрією: чим скоріше перейти поріг власного дому та в родинному колі знайти відпочинок і спокій по цілоденній праці.
Та вечір довгий, безмежно довгий. Ще тепер у зимовий час, коли у нас замість скрипливого снігу калюжі болота, яке утруднює не лише прохід, але й відбирає охоту провести вечір в кінотеатрі. Що робити мешканцеві нашого любого міста в цей довгий і спокійний вечірний час? Чим заповнити довгі вечірні години, коли темними вулицями пробігають лише деякі одинокі людські постаті, втікаючи від сумерку заулків і гнилого вітру, коли все життя міста скупчується за сірими мурами домів, у затишші домашнього вогнища?
І ось у ці одноманітні вечорі відраду та розраду приносить стара наша подруга, кожному однаково мила, приємна і конечна — книжка. Книжки — це життя, широке і безмежне, повне радости і смутку, повне незбагненної глибини. Читаючи книжку, не лише заповнюємо свою цікавість, ми переживаємо, живемо разом з її героями. Яке ж розкішне зайняття на ці довгі одноманітні вечорі.
З книжкою в руках зустрінемо напевно кожного, якщо б прийшла нам охота піти від дому до дому в цей вечірний час. І наука, і розвага, і спомини з колишніх років у старших, і пізнання життя у молоді, — і чи можна назвати все те багатство, яким обдаровує вас книжка?
У ці одноманітні вечорі вона приносить нашому загалові більше знання, творить ширші горизонти, збагачує наш культурний стан.
З приємною розвагою, яка дозволяє нам гарно "вбити" нудьгу, зимових вечорів, йде в парі корисна добича для знання і культури.
Львівські вісті
28.01.1944