Львів, 2. падолиста 1918.
Польська ліквідаційна комісія простягнула завойовницьку руку по українські землі.
Учора перейняла Українська Національна Рада власть у свої руки у Львові. Цю акцію приспішила ухвала польської ліквідаційної комісії перенестися з Кракова до Львова. Ця комісія мала вчора, в пятницю, 1. падолиста перейняти від начальних властей у Львові всю адміністрацію над Східною Галичиною, давнім українським галицько-володимирським королівством.
Переговори з австрійським президентом міністрів.
В останніх днях представники Української Національної Ради переговорювали з австрійським президентом міністрів д-ром Ляммашем у Відні в справі передачі Українцям державної адміністрації в Східній Галичині. По довших переговорах д-р Ляммаш згодився передати Українцям державну адміністрацію Східної Галичини, від Сяну почавши. Дня 1. падолиста мав приїхати до Львова курєр президента міністрів і передати відповідні вказівки віденського правительства намісникови ґр. Гуйнови.
Як польські анексіоністи приспішили захоплення власти Українською Національною Радою в Українській Державі.
Тимчасом наступила передача війскової власти в Кракові польській ліквідаційній коміciї. Не вдоволившись простягненням своєї власти на землю, до якої має повне право, себто на велике князівство краківське з князівством освєнцімським і заторським, польська ліквідаційна комісія постановила перенестися до Львова й назначити комісаря польського варшавського правительства для цілої Галичини.
Намісник і війсковий командант Львова хотіли передати свою власть в руки польської ліквідаційної комісії.
Таке положення справи веліло Українській Національній Раді не ждати на приїзд курєра з Відня, але негайно ділати й випередити акцію польської ліквідаційної комісії у Львові. В четвер в полудне заявилися представники Української Національної Ради у ґр. Гуйна. Вони повідомили його про переговори з австрійським президентом міністрів д-ром Ляммашом і зажадали від нього, щоб він признав, що Східна Галичина з Буковиною і українською частиною Угорщини є самостійною Українською Державою, що Українська Національна Рада у Львові є законним правительством, а ціле намісництво з усім адміністраційним апаратом має піддатися цьому правительству.
Намісник заявив, що він не одержав жадної інструкції від центрального правительства, бо телєґрафічне й телєфонічне получення з Віднем перерване. Він є тої думки, що це його обовязок до останньої хвилі оминати всього, що моглоб довести до горожанської війни, й що він з власної ініціятиви яко цісарський ґенерал не хоче й не є в силі передати державну адміністрацію Українській Національній Раді.
Так само звернулися відпоручники Української Національної Ради до війскового команданта Львова фельдмаршаляйнанта Пфеффера, котрий також не згодився передати військової власти Українській Національній Paді.
Українська Війскова Ґенеральна Команда взяла справу у свої руки.
Було ясно, що оден і другий верховні начальники краю ждуть на приїзд польської ліквідаційної комісії, щоб передати їй усю власть в краю. В пізних вечірних годинах четверга зібралася Українська Національна Рада на засідання і постановила при помочи українських війск ще протягом ночи захопити власть в свої руки, проголосити самостійну Українську Державу й утворити Українське Правительство.
Комендантом українських війск назначила Українська Національна Рада отамана Дмитра Вітовського й поручила йому поробити відповідні війскові кроки, щоб на даний знак можна було зайняти державні будинки й инші важні точки.
Офіцири одержали докладні інструкції і по 3. год. рано в пятницю зявилися в касарнях, де мали свої кватири вояки 15 полку піхоти, 19 полку стрільців, 30 баталіону стрільців і 41 баталіону (черновецького). Звелівши воякам зібратися, офіцири сповістили їх, що східню Галичину проголошено самостійною Українською Державою і що від того дня мають слухати тільки наказів Української Національної Ради. Дотеперішних командантів усунено всіх без виїмки й назначено командантів з поміж офіцирів.
Українські війська займають старий город князя Льва.
Між ½4 і 4 год. вранці вийшли українські війска з касарень і помаширували темними вулицями на визначені для себе місця. Мали з собою і машинові кріси. Оден відділ обсадив будинок намісництва. Командант цього відділу зголосився у намісника ґенералполковника ґр. Гуйна й повідомив його, що Українська Національна Рада вже перейняла правительственну власть у свої руки. Він заявив намісникови, що він інтернований і не може опускати будинку намісництва. Сам будинок обсадили з усіх боків сторожі, які не позволяли ні входити до будинку, ні виходити з нього. Коли в передполудневих годинах зявилися деякі урядники, не впустили їх до середини, але веліли ждати на дальші розпорядки Української Національної Ради.
Таким самим способом зайняли українські війска війскову команду на вулиці Красіцьких. Війскового команданта фельдмаршалляйтнанта Пфеффера збудили о 5 год. вранці й повідомили його, що Українська Національна Рада перейняла війскову власть, а рівночасно також про те, що командант поки-що інтернований. Зразу не позволили входити до будинку команди офіцирам, але пізніше прийшло до порозуміння в такім дусі, що війскова команда урядувати-ме далі, одначе заховуючися цілком нейтрально, та на спілку з українськими війсками дбатиме про удержання ладу й порядку в місті. У війсковій команді урядують також мужі Довіря Української Національної Ради. Війсковому командантови фельдмаршалляйтнантови Пфефферови заборонено опускати будинок.
Инший відділ в числі двох сотень зайняв ранним ранком ратуш, а з ратушевої вежі почали повівати прапори в українських національних красках. Перший раз від 1349 р. український Львів відотхнув, визволившися від польської неволі.
Так само зайняли українські війска головну почту, телєґраф, радіотелєґраф, маґазини, а особливо сильно обсадили обидва зелізничі двірці, головний і Підзамче. На зелізничім двірці панував цілий день незвичайно живий рух. Українські вояки обсадили всі входи й виходи, тунелі, входи на перон й урядові кімнати й позволили на перехід тільки таким особам, котрі мали лєґітимацію, виставлену Українською Війсковою Ґенеральною Командою, і мали дозвіл на відїзд. Особи, які не мали дозволу, мусіли вернути до дому. Від хвилі зайняття зелізничого двірця спинився рух поїздів зі Львова на захід і тільки в перших годинах перед полуднем приходили правильно поїзди з заходу. За те зелізничий рух на схід відбуваєся правильно й цілий зелізничий персонал охоче продовжав свою службу.
Телєґрафічне получення в місті й поза містом спинено наслідком того, що всі лінії десь на стреці перервано. Тільки на одній лінії удержався телєґрафічний рух, а саме на лінії: Львів-Київ. Сподіваються, що по кількох днях привернеться і зелізничий рух на захід і телєґрафічний та телєфонічний на всїх лініях.
Львів у день зайняття українськими війсками.
Ціле місто стояло під вражіннєм зайняття українськими війсками. Усіх офіцерів і вояків розброювали українські війска на вулицях і в касарнях. Угорський баталіон, який сaмe находиться у Львoві, оповістив свою невтральність. На вході до касарні мадярських вояків є такий напис: "Тут є мадярські вояки! Ми ждемо на наше відтранспортування до Угорщини!" Українська Національна Рада веде переговори з угорською національною радою в справі їх відсилки на Угорщину.
Щоб в зародку знищити всякі почини викликання несупокоїв, отаман Дмитро Вітовський завів виїмковий стан у Львові й повіті. Командантом міста став полковник Микола Маринович, а його товаришем отаман Сень Ґорук. Для береження жидівських інтересів і охорони життя і маєтку злучилися жидівські національні партії у комітет обезпеки, який близчі вказівки подасть шляхом преси та плякатами.
Щоб не допустити до натовпів, цілий день чулися тут і там стріли з крісів, навіть машинових. До боїв прийшло з польськими лєґіоністами. Завдяки сильним патрулям українських вояків на цілім місті день проминув спокійно. Ринок був замкнений для публики.
Українська Національна Рада.
Українська Національна Рада нараджується перманентно. Свої наради відбуває в Народнім Домі. Д-р Кость Левицький одержав поручення утворити Укр. Кабінет. Д-р Ев. Левицький виїхав яко делєґат Української Національної Ради до Швайцарії, щоб навязати зносини з Вільзоном і державами порозуміння.
[Діло, 03 падолиста 1918]
01.11.1918