Я від'їжджав і оком астролога
допитувався в зір — яка дорога мене
провадить у майбутні дні.
Микола Зеров
Зорі дрібні одійшли — як суниці:
птах доклював, що не визбирав люд.
Ні вечорниці ані власяниці
в коло обранців
не впишуть приблуд.
Час вирушати, о лицарство вперте,
пристрасті наші були замалі,
наша сторінка дописана — верте:
"Ми — не поети.
Поети — в землі".
Попри такі пасторальні гуральні,
повз гробівці, на яких не клялись,
ми від'їжджаєм,
і знаки астральні
чвиркають, як чиряки, з-під коліс.
Звісно, вернутися нас не просили,
звісно, не зорями зверстана путь.
Господи, дай же ти кожному сили
жінку в ранковому місті
забуть! —
жінку,
що вчула на березі Лети
наших дітей ненароджених крок...
А з-під землі повиходять поети —
знову дорогу спитають в зірок,
та не в суничних —
доволі їм тліти...
В тих, що злетіли з пекельних багать
і над рікою і містом, як діти —
голі, малі, перемерзлі — тремтять.
03.10.2018