Де примістити дітей в місті на науці

 

Дбаймо про добре виховання молодого покоління

 

Зближається швидким кроком початок шкільного року, а вслід за тим тисячі нашої молоді, зокрема сільської, приїдуть до міст, щоб тут у різного роду школах черпати знання. У зв'язку з тим перед нашими батьками виринає незвичайно важне питання, де примістити свою дитину, щоб вона мала забезпечення прожиток, мешкання, харч, змогу спокійно вчитися та передусім, щоб мала добру опіку, та нагляд над її вихованням.

 

Справа відповідного приміщення дитини підчас її побуту на науці в місті незвичайно важна, хоч не всі батьки не добре розуміють. Треба памятати, що дитина йдучи до школи, пориває майже на цілий рік безпосередні звязки з родиною й виховується в чужому середовищі, яке може мати на неї свій добрий або поганий вплив, залежить, у яке довкілля дитина попаде. І тому обовязком батьків, які дбають про добро своєї дитини, є вибрати для неї добре довкілля, яке впливало б на дитину додатньо.

 

Вправді половину дня перебуває дитина в школі, серед своїх товаришів та під опікою учителів і виховників і це довкілля завжди добре на дитину впливає. Але не забуваймо, що після праці в школі решту дня дитина живе серед іншого оточення, що теж має свій великий вплив на молоду людину й цього впливу легковажити не можна. Коли це оточення є добре, то воно тоді доповнює ці гарні прикмети, які дитина винесла з родинного дому, коли ж воно погане, то не лиш саме зле впливає на молоду душу, але надобавок ще паралізує й вбиває ці додатні впливи й прикмети, які виробили в дитині родинний дім і школа.

 

Місто, зокрема велике, криє в собі дуже багато різних небезпек і тому, коли віддаємо дитину до міста, маймо це на увазі.

 

Наші сільські діти це елемент наскрізь здоровий фізично й морально, бо наше село здорове, а виховання дітей сперте на твердих моральних основах. Іде про те, щоб сільська дитина, яка прийде до міста через необережність та несвідомість батьків не попала поміж таке оточення, яке захитало б і знівечило б ці тверді моральні основи, які дитина засвоїла собі під рідною стріхою. Навпаки, треба дитину примістити так, щоб на цих гарних прикметах, наче на фундаменті, можна було продовжувати й удосконалювати її виховання та зробити з неї цілу людину й повновартісного українського громадянина та свідомого члена української нації.

 

Коротко сказавши, батьки мусять подбати про те, щоб дитина дісталася на відповідну, як це в нас кажуть, "станцію". Дуже часто буває так, що батьки шукають найдешевішого приміщення й знаходять його поміж найгіршим міським елементом. Роблять це звичайно з несвідомости, бо не мають зрозуміння для виховної ваги довкілля, серед якого дитина проживає. Вислід є такий, що дитина попадає у невідповідну хату, де панує бруд, темнота, вогкість, де дають їй погано їсти й де зле з нею поводяться. Дитина не має тут ніякої опіки, вона тут не виховується, тобто не набирає додатніх прикмет, а навпаки підпадає під злі впливи, затрачує ці прикмети, які винесла з рідної хати й входить на злу дорогу. Це діється очевидно не з її вини. А батьки за якийсь час і не можуть пізнати своєї дитини, як вона змінилася на гірше. Звичайно, тоді нарікають на школу, що в ній, мовляв, дитина зіпсувалася, що наука робить її "паном" та признає до поганого. Тимчасом вина тут не по боці школи, лиш по боці цього довкілля, в якому батьки дитину необачно примістили і в якому поза школою вона перебуває. Міський пролетарський елемент, це джерела морального зіпсуття й від нього нічого доброго не ждати, якщо йде про виховання дитини. Цей елемент бере дітей лиш з матеріяльних користей, але приміщувати в нього дитину, навіть як її удержання дешево коштує, не виплачується, бо дитина винесе звідти лиш шкоду для себе, для батьків і для рідного громадянства. Роблячи грошеву ощадність, поносимо в той спосіб велику моральну страту. А це в теперішніх часах, коли удержати селянинові дитину в школі багато легше, ніж коли інде, ніяк не оплачується.

 

Нераз учителі, які постійно мають дітей на оці, завважують, що на початку року селянська дитина приходить до школи здорова, гарно вчиться, здібна, має охоту й запал до праці, цікавиться наукою, гарно веде себе, одягається скромно й чисто, одне слово — представляється наскрізь позитивно й є усякі підстави думати, що під виховним впливом школи вона виросте на вартісну людину. Тимчасом за якийсь час зауважують великі зміни на некористь. Ця дитина, яка віщувала гарне майбутнє, нидіє, мізерніє, перестає вчитися, тратить охоту до праці, марнує свої здібності, стає нечемна, має погані привички. Вона починає соромитися свого селянського походження, встидається своїх батьків, тратить зв'язок зі селом і його здоровою атмосферою. Нехтує своїм одягом, вишивками, причіскою волосся, зате, напр., у дівчат слідне малювання обличчя, уст і т. п. Очевидно, дитина, що вчиться в школі й має колись перейти жити до міста та поповнити наші інтелігентські чи міщанські кадри, мусить набрати теж міських манір, товариських форм, способу поведінки, який прийнятий у місті, мусить одягатися по-міському, а все те різниться від селянського побуту, бо кожний стан виробив свій своєрідний спосіб життя, але йде про те, щоб ця переміна йшла правильним шляхом. Бо не станеться інтелігентом людина, яка одної днини скинула зі себе селянську вишивку, намалювала уста, заондулювала волосся, навчилася кілька гидких міських висловів... Це не все. Міський одяг і міський спосіб життя мусить прийти як природна стадія розвитку, як чисто зовнішний знак тих внутрішних перемін, які перейшла людина, що заслуговує на назву інтелігента. А ці внутрішні переміни можуть наступити лиш шляхом правильного виховання. Селянська дитина, що вчиться в школі, мусить передусім, крім знання, одержати теж добре виховання, яке защепить і виплекає в ній добрі прикмети, яких вимагаємо від інтелігента.

 

Те виховання дасть їй лиш або якась добра міська родина, якийсь чесний міський дім, у якому вона знайде гарні умовини прожитку, дбайливу опіку й який своїм життям буде світити їй добрим прикладом, або бурса, де в гурті своїх товаришів праці, під оком дбайливого, фахового виховника, виростатиме дитина на вартісну одиницю та члена української суспільности й нації. Бурса — не найкраща виховна інституція, у якій батьки можуть сміло примістити своїх дітей на час їх побуту на науці в місті. Тут і кошти удержання невисокі, тут і дбайлива опіка, тут і відповідно ведена виховна робота, яка встереже дітей перед шкідливими впливами великого міста, а навпаки виплекає в дитини вартісні прикмети. Бурсацьке виховання дає батькам запоруку, що їх дитина не лиш не затратить тих засад, які вони вщепили їй у родинному домі, але що ті засади послужать виховникам за основу до ведення дальшої виховної роботи. Бурса у співпраці зі школою й родинним домом віддасть батькам їхню дитину повновартісною, завершеною людиною, яка буде потіхою не лиш батьків, але й цілого народу.

 

Тому з новим шкільним роком батьки без надуми повинні приміщувати своїх дітей у численних бурсах, що існують у кожному місті, де є школа.

 

Рідна земля

05.09.1943

До теми