Переживаємо виїмкову хвилю нашого національного життя, виїмкову щодо значіння і відповідальности кождого члена українського народу перед грядущими поколїннями. Проголошеннє самостійности Української Народньої Республики та признаннє її державної незалежности ставить усе українське громадянство перед такі незвичайно складні й тяжкі завдання, які своєю великістю і вагою переходять найкритичнїйші моменти нашої історії, очевидно часів, коли український народ хоч трохи вільно розпоряджав волею свого полїтичного життя, а не стогнав у польській чи московській неволї.
Маємо зложити тепер перед світом і собою свідоцтво зрілости на самостійне державне життє. Маємо дати доказ, чи зуміємо наладити свою державну машину так, що вона піде в рух бездоганно, що всї колїсцята державної машини порушати муть ся одною твердою волею, волею сильної української державної влади, маємо дати доказ, що розгардіяш княжих і козацьких часів відійшов безповоротно до українського історичного архиву, що всї стоїмо при нашім народовластю, опертім на як найширших демократичних підставах. Не сміємо повторити помилок траґічної минувшини, щоб не стати матеріялом для московського або польського погною.
Цїлий український народ з освіченими шарами напередї мусить згуртувати ся коло свого правительства, висилаючи до нього найзнаменитших представників чи фаховцїв. Чи Рада народнїх мінїстрів виходить з парляментарної більшости, чи вона являєть ся коалїційним кабінетом, чи складаєть ся самих фаховцїв для поодиноких тек, се все другорядна справа. Першою умовою при творенню української власти повинна бути здатність до взятого на себе обовязку й особиста спроможність відповісти великости обовязків теперішньої хвилї — вивести Україну з анархії, ввести український народ у свою державність, забезпечити самостійність і незалежність Української Народньої Республики перед Московщиною, Польщею, чи ким би то це було.
А може забезпечити самостійність і незалежність України тільки сильна, добре здисциплїнована, зорґанїзована на европейський зразок Українська Армія, українська під оглядом свідомости, ідей і цїлей. І се є друга справа, де Українське Правительство мусить знайти як найдїяльнїйшу й найвидатнїйшу поміч з боку всїх українських партій, всїх українських станів, кождого Українця зокрема. Большевицька лєкція з одного боку та свідомість небезпеки від сусїдів, головно з півночи й зі сходу, з другого боку переконали вже певно найкрайнїйших "антимілїтаристів", що без сильної армії українська справа серед теперішніх обставин програна.
Знов же полем, де всї українські освічені шари мусять обєднати ся одною думкою і змаганнєм, є справа національної школи та просвіти на Українї. Коли Україна має удержати ся яко самостійна держава, мусить доложити надлюдських сил, аби все шкільництво від найнизших до найвищих шкіл, загальне й фахове, було мовою і духом українське. І коли роботу залїзничника, інженїра, лїкаря й инших подібних фахів може перейняти на себе й не-Українець, на полї українського шкільництва се буде рідке явище. Тут треба незвичайно ощадного та вмілого використання всїх мужеських і жіночих сил (напр. не на місцї було-б давати учительську силу там, де її могла-б заступити з охотою жінка чи донька місцевого інтелїґента).
Крім твердого українського народовластя, опертого на найширших демократичних підставах, сильної Української Армії, добре зорґанїзованого національно-державного шкільництва опорою держави стане й щаслива розвязка земельної справи в такім разї, коли її переведеть ся на Українї під кутом зміцнення української державности, рахуючи ся з інтересами не дотеперішніх посїдачів, а широких народнїх мас України, з одного боку й коли не буде перелїцитовування московських соціялїзацій з другого. Влучним розвязаннєм земельної справи може Українське Правительство раз на все закріпити українську державність, знаходячи в задоволених селянських масах найтвердшу підставу та привязаннє.
І не тільки при земельній реформі, але й при кождій иншій реформі та законодавстві, робітничім чи якім иншім, українська влада повинна взяти під увагу як найбільше українські обставини і старати ся уладити життє української держави, усуваючи всї неґативні боки суспільного ладу, які стрічаємо в сусїдів, головно Московщинї й Польщі. В усякій сфері українського життя горожанин України, навіть не-Українець, повинен відчути позитивно окремішність і краще уладженнє сього життя від життя сусїдів.
Словом, перед нами кольосальні завдання. Повороту до фантазій минулого нема. Такий поворот рівнозначний з загибілю. І се мусять освідомити собі всї освічені українські частини й, відрікши ся усяких недотепних федералїстичних мрій, позбувши ся романтизму й сантиментів, стати без виїмки до великої будови української держави, хочби треба було зректи ся на якийсь час особистих і партійних амбіцій, наразити ся на пониження чи що подібне. Українське громадянство мусить творити в теперішній момент одну збиту, здисциплїновану лаву для ратунку України, а напередї повинні йти найосвіченїйші частини. Хто тепер неприсутній або важить ся йти проти самостійности й незалежности України, той її ворог і таким нема місця між Українцями. Хто почуває себе Українцем в теперішній хвилї, той всю свою працю, все своє знаннє, майно та житте посвятить на забезпеченнє найповнїйшої самостійности й незалежности Української Народньої Республики. Тільки зєднаними силами сміливо підемо назустріч як найкращій будучинї української держави яко рівного члена в семї европейських держав.
