Відень, 3. марта 1918.
В ночи з 1. на 2 марта переїздив через Відень перший баталїон, сформований з українських полонених в Австрії.
Заложив ся комітет з української віденської громади, щоби сих перших виходячих борцїв незалежної української держави привитати. По півночи зібрались в Hofwsrtesalon на Східнім двірци більше, як сто людий. Між ними був посол Окуневський від Укр. Парляментарної Репрезентації, п. Mороз від Союза визволеня України, ґенерали Павлюк і Ярослав Окуневський, На стрічу товаришам по збруї вийшла одна чета Українських Сїчових Стрїльцїв під командою п. Катамая.
О другій годинї по півночи вїхав поїзд, прикрашений сино-жовтими стягами і написями українськими. Сїчові Стрільцї уставились в ряд на правім крилї. Комітет війшов до сальонового ваґону, в котрім їхали офіцири. Командант капітан Ганжа і 4 офіцири українські вийшли. Озвалась команда українських стрільцїв. Четар зарапортував командантови Ганжі. Обійшли фронт чети.
Перший привитав своїх товаришів по оружю сїчовий стрілець. З ваґонів висипались українські козаки. Жіноцтво обсипало їх цвітами. "Слава! Слава українським козакам-борцям за Україну!" піднїс ся клич під небеса.
Від Української Парл. Репрезентації привитав їх посол Окуневський, а від Союза визволеня України п. Мороз. П. Мороз, сам полонений Українець з Полтави, що цїлий час свій посвятив на освідомленє національне своїх земляків в таборах, що з ними разом жив і закладав ті боєві і просвітні орґанїзації, викликав своєю палкою промовою одушевленя, яке не дасть ся описати. Козаки обступили його і всї руки протягли ся до него.
— Оставайтесь ще тут до кінця і орґанїзуйте дальше в їх оставших ще земляків, щоби чим мога скорше пішли всї визволяти Україну від большевицьких розбоїв".
Командант Ганжа, зворушений до слїз, дякував за несподїване, таке щире принятє.
— "В імени всїх моїх товаришів присягаємо, що нам або волю Українї добути, або дома не бути!"
"Ще не вмерла Україна!" залунав із всїх грудий имн народний.
Промовляв ще поручник Сергієвський.
Година проминула миттю. Озвали ся свисти.
— "Товариші до ваґонів!"
Почалось прощенє. Люди обнимались і цїлувались.
— "Дай Боже до побаченя в вольнім Київі!"
На свої російські унїформи понашивали собі козаки сино-жовті вилоги. Офіцири носили сино-жовті стяжки на рукавах.
Стрункі і високі постатї колишних царських ґвардійців впадали в очи.
— "Прощавайте! До побаченя!" Піснї в ваґонах, піснї на пероні злились в одну могутну филю.
Машина рванула. Козаки відїхали.
Як ми довідали ся, в Ковлї вирядили Нїмцї з своїх полонених вже кілька дивізій українського війска.
Між українськими офіцирами такий запал, що тягнуть жереби, бо кождий рветь ся і хотів би як найскорше піти на службу українській державі.
Воєнно-полонених Українцїв в Нїмеччинї і Австрії начисляють до 400 000 людий.
Д-р Я. Окуневський.
