Свого часу, коли то жив ще звістний у нас аж надто добре о. Иван Наумович і не міг знайти собі спокійного кутика в Россії, куди єго колись так дуже кортїло, волочив ся світами, їздив аж на Кавказ та вабив туди наших людей, захвалюючи им в москвофільскім орґані львівскім, в "Галицкій Руси", той новий рай на земли своїми цвітистими і шумними описами, звернули ми перші увагу на то і вказали, що єсть то дуже хитро обдуманий спосіб аґітації, щоби наших легковірних селян розохотити і звабити до Россії на поселенє в сторони, в котрі людем з самої Россії, хоч то прецї в тій самій державі, якось неконче забагає ся заходити. І наш здогад, наша обава, показались не безосновні. До еміґраційного руху за кордон, якій проявив ся був у нас під конець минувшого року, причинила ся між иншим безперечно і ся аґітація. Нинї Наумовича вже нема, але єго місце заняв, видко, хтось ще хитрійшій, ще небезпечнїйшій під взглядом аґітації і намов до еміґрації в ті самі сторони, котрі колись захвалював Наумович. Не стало також і "Галицкої Руси", завдяки наказови наших Владик перестала ся ґазети виходити, але то лиш перестав ходити вовк у власній шкірі а взяв на себе шкіру овечу — почав виходити "Галичанин", давний москвофільскій орґан під новим титулом, як би на те, щоби улегчити совість тим, котрих обовязує заказ князїв церкви. Тенденція "Галичанина" в нїчім не змінила ся а доказом на то крім богато инших обширне "Письмо из над берегов Понта от 2 янв. 1893", поміщене в тій часописи в ч. 20-ім, з дня 27 сїчня (3 лютого) с. р. під заголовком "Галичане на Кавказї". Єсть то аґітаційне письмо під декотрим взглядом ще небезпечнїйше, якъ були свого часу того рода письма Наумовича в "Галицкій Руси." Ось пригляньмо ся єго змістови.
На самім початку сего письма обіцює автор розказати деякі (коєкакія) причини еміґрації наших селян, про які довідав ся від тих селян, що прийшли незабавом по смерти о. Іоанна (Наумовича), а з котрими автор познакомив ся на берегах Чорного моря. В письмі о тих причинах анї слїду, але за то повно в них облестних похвал для наших селян, вихвалюваня відносин в Россії, а передовсїм так цвітисто і розкішно змальований закавказкій край, що опис єго може легко завернути голову кождому, не обзнакомленому добре з дїйстними відносинами в Россії і на Кавказї. Автор розказує насамперед, як одного вечера зайшов до него якійсь селянин еміґрант галицкій і розповів єму, що мають приїхати ще другі. І дїйстно приїхало четверо людей. Се дає авторови добру нагоду показати еміґрантам, що они не потребують бояти ся, що не будуть могли свобідно їздити по Россії і він каже: "В "деспотической" Россіи єхали эти люде 2 тысяча верстъ, не подвергаясь никакимъ задержкамъ, розпросамъ жандармовъ или полицейскихъ и вообще никакимъ непріятностямъ. Не то испытали бы они, єсли бы имъ пришлось въ просвѣщенной и конституційной Европѣ ѣхать...." Значить ся иншими словами: Їдьте люде, не бійте ся, вас тут нїхто не буде чіпати. Треба же знати, що в Россії не вільно з одного повіта переїзджати в другій без паспорта. Хто там був, то знaє то добре. Се право для тамошних підданих.
Дальше каже автор, що ті селянє прийшли просити єго, щоби він поміг купити им "казенну" (камеральну) землю — поручає себе еміґрантам за посередника, і зараз додає, що на Кавказї можна купити землю на долах по 10 до 15 рублїв, і в більше здорових сторонах по 20 до 30 рублїв за десятину. Дальше каже автор, що дав еміґрантам письмо до повномочника міністра дібр державних і післав их до якогось Лопатиньского в Тифлисї, очевидно до свого спільника. Повномочник міністра, на котрого — як каже автор, — "нашѣ земляки произвели хорошее впечатлѣніе" (знов заохота), послав их в Сухумскій округ над Чорне море. Зібрало ся отже 15 родин емігрантів і они хотїли купити півторатисяча десятин у якоїсь ґенеральши К. в Цебельдї, "но сдѣлка не состоялась", а декотрі еміґранти взяли від ґенеральши лиш в аренду кілька десятин, другі примістили ся у тамошних "землевладѣлцевъ" котрі, "галичанами очень дорожатъ какъ людьми, отличающимися трудолюбіємъ і честностью" (дальша зaoxoтa).
Дальше описує автор місто Сулук і каже, що там навіть тротоари (!) зелені а трава на них на чверть аршина висока; поезії додають ще гуси, свинї, що пасуть ся на траві або буйволи, що положили ся "покейфировать среди сырой канавки".
Годї нам тут подавати обширно зміст сего письма; щоби хитрість єго всесторонно показати, треба би єго хиба дослівно навести. Скажемо ще лиш, що автор згадує про якусь "землевладѣлицу вдову" В., у котрої "о. Іоаннъ также остановлявался" а у котрої зібрали ся були всї Галичане і автор помагав им вибирати землю. Земля та — каже автор — "съ роскошною растительностью, превосходнаго качества почвою, со здоровою водою, обыліемъ рыбы (форели, поясняє авторъ, по нашому пструги) въ рікахъ и здоровымъ воздухомъ"... "Галичане могли бы тамъ занимати ся пчеловодством, садоводством (до сих пор тамъ еще єсть много фруктовыхъ деревьев, разведенныхъ прежними жителями-абхазцами) і особенно овцеводством". Наконець доказує автор, що галицкі кольоністы могли би там садити бараболю, капусту і т. д., котрі спроваджують ся туди з Одеси і Криму, могли би там сїяти жито і пшеницю, котрі там удають ся дуже добре, бо посїяный пуд (40 фунтів жита видає аж 70 пудів (2.800 фунтів)! і все то доставляти на місцеві торги. По всїм тім радить автор нашим селянам, щоби они не виходили до Россії в тій цїли щоби там осїдати, лиш щоби там брали землю в аренду на кілька лїт, чи то від правительства, чи від "кавкаскихъ землевладѣльцев."
Отсе коротенькій зміст згаданого письма. Коли тепер порівнаємо єго з тим, що писав свого часу Наумович, коли зважимо, що в закавказскім краю богато всїляких чиновників россійских, ґенералів та ґенеральш, ґрафів і ґрафинь, захопило землї від тамошних жителїв і тепер не можуть єї обробити, бо в місци нема достаточного числа робітників, а свої своїх знають і не спішать ся кольонізувати ті землї, та вирабляти ся комусь — то й зрозуміємо, длячого як раз в ту сторону вербують наших людей. Не що иншого, лиш утворилася спілка якихсь аґентів, до котрої належить очевидно автор згаданого письма, якійсь Лопотиньскій в Тифлісї і ще деякі люде, а до котрої належав давнїйше і Наумович. Шайка тих аґентів робить очевидно интерес на наших селянах подібно як та, що висилала их з Покутя і Буковини до Румунії, а орґаном єї як була давнїйше "Галицкая Русь" так став нинї "Галичанин". Отсе мабуть і розвязка тої загадочної причини, що викликала торічну еміґрацію: се й пояснить нам длячого нараз россійска сторожа погранична перепускала без трудностей галицких еміґрантів, бо й щож лекшого як якомусь ґенералови або взагалї чиновникови россійскому постарати ся о то, щоби на декотрих точках границї перепускали еміґрантів галицких свобідно до Россії. З разу, видко, була гадка, що наші еміґранти принесуть з собою богато грошей і викуплять землю, з котрою єї властителї не знають, що почати; тепер же коли показало ся, що у тих людей й нема на стілько гроша, то аґенти радять селянам брати вже в аренду землю. Звертаємо отже завчасу увагу на сю аґітацію і на тих, що єї ширять. Нехай же тепер "Галичанин" не покликуєсь на §.302 и не каже, що наше виступованє против москвофільских аґітаторів єсть "подстриканѣємъ одныхъ гражданъ австрійскихъ противъ другихъ"; єсть то выступованє против людей шкідливих суспільности, краєви і державі.
