(1867—1940).
В січні минули вже два роки, як за большевицької окупації помер один із найбільш заслужених діячів міста Станиславова й взагалі Станиславівщини, інженер Іван Мирон, старший залізничий радник, начальник відділу втримання шляхів у колишній австрійській дирекції залізниць у Станиславові та взагалі найвищий ранґою в австрійській залізничій службі українець, що згодом став членом уряду З. У. Н. Р.
Майбутньому історикові Станиславова прийдеться зупинитися над цією особистістю, яка побіч лікаря д-ра Володимира Яновича, першого та найбільш заслуженого організатора станиславівського повіту, була рушієм усього організованого українського життя. Поміж цими обидвома діячами заходила тільки різниця, що д-р Янович був як вільнопрактикуючий лікар і міг провадити незалежну діяльність, натомість інж. Мирон, як державний урядовець, завсіди мав зв'язані руки. Коли Східна Галичина дісталася під Польщу, інж. Мирон відсунувся від публічного життя, перепровадився у Гуцульщину, в Дору і віддався всеціло кооперативній праці.
Пок. Іван Мирон — селянській син із-під Галича. Народився в 1867 р. в Залукві. Після того, як закінчив політехніку в 1900 р. пішов на залізничу службу в Станиславові. Незабаром дався знати як визначний фахівець, через що скоро його іменували начальником сигнального відділу в станиславівській дирекції залізниць. Впродовж 18 років безпереривної праці при залізниці в Станиславові добув собі інж. Мирон величезну симпатію у підлеглих ремісників та робітників.
Зокрема про відношення інж. Мирона до службовців-українців треба відмітити, що воно було глибоко приязне, просто батьківське.
Пок. Мирон був надзвичайно здібний технік, інженер, і ця здібність, не зважаючи на приналежність до української національности, відкривала перед ним ворота до карієри. Попри свою фахову працю інж. Мирон не цурався громадянської роботи. Тоді, як д-р Янович займав усі більш експоновані становища, пок. Мирон тримав у своїх руках провід українського Т-ва "Сокіл", головство в касиновому Т-ві "Українська Бесіда" (приблизно 15 років) та провід в інших товариствах. Восени 1918 р. наступив розвал австрійсько-угорської монархії. Д-р Янович, надрадник інж. Мирон і радник станиславівського окружного суду Клим Кульчицький перейняли владу. Надрадник Мирон обняв владу в станиславівській дирекції залізниць. Ще передтим, від 1 січня до 20 листопада 1918 р. пок. Мирон був головою Повітової Української Національної Ради в Станиславові. Після того, як Український Державний Секретаріят переніс свій осідок зі Львова до Тернополя, інж. Мирона покликали туди на становище державного секретаря шляхів. На тому становищі він витривав до кінця спершу в Тернополі, потім у Станиславові. Під кінець травня 1919 p., коли У. Г. А. подалася за Збруч, інж. Мирон покинув своє улюблене місто й виеміґрував до Чехословаччини, де пробув повних 5 років. Щойно в 1924 р. повернувся до краю, замешкав у Дорі, де вже давніше придбав собі був власну домівку й до кінця свого життя працював серед гуцульського населення, в місцевій читальні "Просвіти" та головно в споживчій кооперативі. Там і помер 1-го січня 1940 р.
Досі ніде в пресі не було навіть найменшої згадки про цього видатного громадянського діяча Станиславівщини, бо його смерть наступила підчас большевицької окупації. Тож принаймні тепер, по двох роках, у змінених умовинах, нашим обов'язком згадати пам'ять заслуженого громадянина та патріота.
Іван Ставничий.
