Львів, 12 листопада.
Культурний фронт у нас не звичайно важливий. Цього ніхто не буде перечити. Чим культурніші найширші маси народу, тим краще для народу, тим краще цей народ уміє наладнати собі своє життя.
На культурному секторі окрему ділянку творить школа. Це одна з найцінніших культурних ділянок, бо школа працює систематично і, сказати б, обдумано, примірено, глибоко в душі. Шкільництво для народу — це наче вода для риби. Нема що говорити про вищу культуру, якщо в даного народу нема правильно наладнаного шкільництва. А правильно наладнане шкільництво — це не тільки відповідна кількість учнів і вчителів, відповідне приміщення, відповідне навчання і виховання, відповідне відношення школи і батьків, але це також і відповідно зладжені та у достатній кількості дані до науки, учням у руки, шкільні підручники, шкільні книжки.
Підручник грає підчас навчання велику ролю. Добрий підручник полегчує науку і вчителеві, і учневі. З доброго підручника учень легче вивчає матеріял. І навпаки — лихий підручник робить помилки у навчанню, а брак підручника утруднює навчання. Кожний вчитель-педагог намагається, щоб його учні мали в руках добрі підручники.
Звернім увагу на нашу дійсність. За колишньої Польщі з підручниками і взагалі з шкільними книжками було недобре. Польська, ще й шовіністична книжка, витискала українську. Польська шкільна влада вводила чимраз більше, зовсім свідомо і для полонізації, і польських предметів, і польських шкільних книжок, розуміється. зредаґованих у польському дусі. За большевицької диктатури українські школи дістали чимало українських підручників, точніше — шкільних книжок в українській мові, але — що ж? — духом большевицьких, напів московських, совєтських. Внаслідок цієї своєї односторонности ці большевицькі "українські" шкільні книжки не були взагалі українські.
Аж тепер, з приходом німецьких військ наша молодь дістала український підручник для української школи. Безперечно, за час від липня 1941-го року не зладжено ще всіх конечних шкільних книжок, особливо книжок, конечних для вищих кляс середніх шкіл і для високих шкіл. Але тут ще — треба сказати — самі учні і студенти дають собі разом з учителями і професорами найлегче раду. Зате подбано правильно про шкільну книжку для народних шкіл. Як нас інформують, 50% потреби тут заспокоєно. Отже — як на воєнний час, де все, не тільки папір, зраціоноване, тут справа досить гарно наладнана. Цього року випущено знову на ринок таку саму кількість підручників, що і минулого року. Здавалось би, що потреба української шкільної книжки вже вдоволена на 100%. А тимчасом — так не є. Навпаки, крик за підручником усюди великий, навіть завеликий. Виявляється, що загал гонить за новим виданням підручників, а старе видання, хочби минулорічне, викидає і нищить.
Ось у тому й біда! Цього не треба робити! Не треба викидати, ані не треба нищити старих підручників, старої шкільної книжки. Навпаки — її треба шанувати, як і нову. У новій є звичайно тільки невеличкі, незначні зміни. Старий підручник, стару шкільну книжку треба передавати другим до науки, треба її дальше використовувати, треба дальше цінити.
По школах є шкільні крамниці, є шкільні бібліотеки. Старшу шкільну книжку треба віддати до шкільної бібліотеки або треба продати у шкільній крамниці, щоб її могли знову доручити черговим учням. По деяких школах є гарний звичай, що при кінці року, коли вже вивчено з даних шкільних підручників, кляси передають їх збірно своїм наступникам. Це треба робити постійно. Постійно треба піклуватися шкільною книжкою, може і більше, як досі. Шкільну книжку треба шанувати і зберігати, як цінний скарб. Навіть якщо являється нове видання якогось підручника, старше треба дальше берегти і дальше ним треба користуватися. Тоді не буде ніякого нарікання на брак підручників, а ринок буде у 100% насичений шкільною книжкою.
