З історії гончарського мистецтва
Золочів, 11 листопада
У віддалі 5 км. на північний схід від містечка Білий Камінь у Золочівщичі в глибокому ярі, серед садів, лісів і зрубів лежить невеличке сільце Гавареччина. Тут і там крізь велику вітку дерев прозирають бляшані дахи нових будинків, а поруч них до косогорів притулились старі хатки з домашньою обстановою зперед пів століття. Так і видно, що тут нове ще не мало сили вкорінитися, а старе не забулося. Де-не-де понад верховіття дерев снується хмарою синявий дим, що виходить з низьких незугарних печей, побудованих під голим небом недалеко людських осель. Оці печі своєрідна особливість Гавареччини, бо Гавареччина споконвіку гончарське село. Поруч Шпиколос, Бору біля Сасова, Смільна в Брідщині і ін. Гавареччина ще один вузол в мережі гончарських осель золочівської округи, яка забезпечує недорогим і практичним глиняним посудом різної форми і величини велику частину Галицької области, почавши від Радехівщини по річку Збруч, середній Дністер, Рогатин та Бібрку. На приблизно 100 домів Гавареччини, третина її мешканців займається продукуванням глиняного посуду: глечиків, мисок, збанків, вазонків тощо. До виробу посуду вживають гончарі окремого роду липкої глини і по вичищенні її "сікачем" від камінчиків, корінців і т. і. виробляють з неї на варстаті — "крузі" руками або теж при допомозі дерев'яного "ножика" всяку посудину. Коли більша кількість посуду добре висохне, випалюють його в гончарській печі ("горен"). Якщо підчас остигання печі, загортається челюста сипкою землею і припинюється доплив повітря, посуд виходить чорним, а якщо ні — йому залишається жовтавий колір. Гавареччанські майстри вміють користуватися також поливою, але в них не видно старань свої вироби якнебудь прикрасити. Коли порівняти форму та виробничу техніку з недалекими Шпиколосами, які кількісно й якісно перевищають своєю продукцією сусідів, то треба признати, що мабуть один батько вчив їхніх предків того прастарого ремесла. Є й незначні різниці: гавареччанська посудина відзначається грубшими стінками; печі, вимуровані в формі напівкруглих склепінь з каменю, стоять під голим небом, коли ж у Шпиколосах вони заховані в будиночках під дахом. Цікаво також, що в Гавареччині гончарством займаються тільки мужчини. Також тутешня "штука" (мірнича одиниця сирівця) більша за шпиколоську.
Про своє минуле мають гончарі в Гавареччині доволі скупі вісті. Відгомін цехової організації майже непомітний. Старі люди розказують, що гончарів поселив у Гавареччині якийсь то князь із Білого Каменя. Його дружина, княгиня Тереса, дуже опікувалася гончарами, привозила сюди своїх гостей показувати їм гончарське вміння і від її імени сільце називалося первісно Тересівкою. Щойно за пізніших власників Білого Каменя село одержало теперішню назву.
