Краків, 30.10.1942.
Розвиток культури і цивілізації відбувається шляхом боротьби з руїнницькими інстинктами людської природи і з опором матерії. Виховання і освіта стали головними засобами тієї боротьби. Але в міру того, як розвиваються культурні і цивілізаційні надбання, як життя стає легше і вигідніше, воно одночасно щораз більше ускладняється. Через те воно постійно вимагає від людини сильнішої волі, більшого опанування почувань і більшого знання.
На українському ґрунті справа виховання і освіти ще більше ускладнюється, бо українське життя пливе в таких умовинах, що вимагає від української інтеліґенції особливих прикмет. Щоправда програма всіх українських шкіл завсіди обіймала не тільки освіту в розумінні навчання, але також і виховання. На жаль переважно так вoнo було, що школа більше уваги присвячувала освіті ніж вихованню, навчанню, ніж плеканню характеру і життєвому виробленню. Тимчасом справа виховання в тому розумінні виринає на перше місце. Причина того не тільки в заг. зовнішніх умовинах українського життя, але також і в деяких внутрішніх українських культурно-громадянських перемінах. З одного боку більшість української молоді, що виходить зі села, відривається від культури і життєвих форм свого середовища, з другого українське село, як окремий культурно-побутовий світ переживає щораз глибші переміни. Під впливом міської культури і загальних цивілізаційних надбань постійно затрачується його своєрідна культура з власними патріярхальними формами. Покищо розкладаються старі форми селянського побуту, але ще не повстали нові. Це подекуди відємно відбивається на тій сільській молоді, що у школах різного типу, доповняє українську інтеліґенцію. Тій молоді дуже часто недостає того посередного звена, яким буває виховний вплив домашнього середовища. Тому українська школа мусить куди більше уваги присвячувати вихованню, як кожна інша, де дім дає більше виховання ніж у нас.
Врешті треба звернути більше уваги на виховання також і тому, що сучасна війна — як узагалі кожна війна — сильно розхитує дотеперішні підстави особистого і громадянського життя. У наслідок того скрізь доводиться бачити багато проявів крайного еґоїзму, життєвої безоглядности і навіть легковаження загальних потреб і обовязків.
Сьогодні справа виховання стала реальною. Поважне число українських народних, фахових і середніх шкіл у ГГ. дає змогу повести виховання так, як того вимагає сучасна доба. Побіч того поважне число українських студентів у львівських фахових інститутах також сприяє справі виховання. Студентська молодь, приміщена в студентських домівках, дає знамениту нагоду доповнювати її виховання.
Як кожна акція вимагає ясного пляну, таксамо вимагає його і виховання. Отже наперед виринає питання на чому його сперти, а опісля на що спеціяльно звернути увагу. Коли мова про перше, то треба виразно зазначити, що виховання тільки тоді буває успішне, коли воно сперте на високих загальнолюдських і національних ідеях. Але, щоб оминути прикметний людині нахил субєктивно на різний спосіб пояснювати і здійснювати такі ідеї, вони мусять спиратися на чомусь обєктивно-абсолютному, що стоїть понад змінливістю дня і доби.
Коли мова про друге, треба звернути більше уваги на етичний, особисто-індивідуальний і громадянський бік виховання. Сучасне життя вимагає, щоб у вихованні більше звертати уваги на поняття чести. Але чести не в хибному розумінні задиркуватої гордости, що нікого і нічого не признає крім власного "я". Бо честь у правильному розумінні — це вміти діяти згідно зі загально прийнятими етичними поняттями і власним сумлінням, це вміти говорити правду і дотримувати слова.
Особисто-індивідуальні вимоги до сучасного виховання зводяться до того, щоби зміцнюванням волі, опановуванням почувань і поглиблюванням знання постійно змагати до якнайповнішого вияву людської особовости. Вислідом такої виховної діяльности стає світогляд у розумінні закінченої системи у поглядах на світ і характер у цьому значінні, що дана людська одиниця вміє постійно і свідомо діяти в якомусь означеному напрямі.
Коли торкатися питання про зміцнювання волі, не вільно забути про одну небезпечну крайність сучасної доби. Сучасна людина дуже часто позбавлена зрозуміння для абсолютно-обєктивних етичних цінностей, думає, що людська воля всемогуча, що вистарчить хотіти, щоб зробити. На жаль або може і на щастя так воно ще не є. Як можна досконалити людську волю, таксамо можна досконалити самого себе, своє окруження, громадянське життя і засоби боротьби за існування. Але все те може діятися поволі шляхом систематичних зусиль. Найбільше чудо на яке спромагається людська воля — це чудо витривалости.
Приборкування, опановування і поглиблювання людських почувань особливо актуальне в сучасну добу великої всесвітної війни, коли дуже часто єдиним мірилом оцінки стає інстинкт самозбереження, коли до велетенських розмірів збільшуються ті зовнішні спонуки, що розбурхують такі почування, як захоплення і розпука, любов і пімста, посвята і жорстокість, співчуття і гнів або обурення. Як паровий котел правильно діє тоді, коли пара з нього не втікає, таксамо і людина тільки тоді здібна щось створити, коли твердо панує своєю волею і своїм розумом над своїми почуваннями.
У нас боротьба з людською стихією особливо важна. Як молодий нарід ми більше схильні кермуватися і в особистому і в загальному житті почуваннями ніж розумом. Як південний нарід і нарід урожайного чорнозему і теплого підсоння, ми з природи більше підлягаєм зовнішнім спонукам, ніж інші. Але одночасно з тим нам треба більше ніж іншим звертати увагу, щоб пружиною наших дій були не зовнішні, змінливі і випадкові спонуки, але власні продумані рішення. Інакше ми в безконечність блукатимем між Заходом і Сходом так, як колись наші предки трагічно билися об стіни трикутника: Москва, Польща і Туреччина з татарами...
Навчання або освіта є одним з дуже важних засобів виховання. Воно нетільки має прищіплювати відповідне знання, але першусього розбуджувати умові сили одиниці. Тому вага навчання не тільки в тому, щоб вивчити означену скількість якогось матеріялу, але також і в тому, щоб навчити самостійно умово працювати, щоб дати методи умової праці. Навчання або освіта в остаточному свому висліді має довести до того, щоб людина критично і самостійно сприймала події, щоб уміла доглянути їx причини і передбачувати їх наслідки. Хоч досі у виховній системі наших шкіл, переважав більше нахил навчати, як виховувати, про те треба нам страшенно багато знання, але знання глибокого, систематичного, спертого не на відірваних подіях або переходових вражіннях, а на дійсних студіях проблем, течій, ідей, подій, народів, країв і т. д.
Так виховання, окрилене ідеалом, сперте на етичних підставах, на плеканні волі, опануванні дочувань і поглиблюванні знання, остаточно рішає про громадянське становище одиниці або точніше про її відношення до інших і до громадянства. Загально можна сказати, що відношення людини до людини, людини до громадянства і держави таке, яке її відношення до Бога, як джерел всякого життя, ладу і добра, джерела всяких морально-етичних ідей. Таксамо ступінь громадянського вироблення завсіди більший в людей зі сильнішою волею, міцніше опанованими почуваннями і більшим знанням. Безвільні або слабовольні, розхрістані і незосереджені одиниці не представляють більшої громадянської вартости. Те саме треба сказати і про людей з недостаточним або хаотичним знанням.
Виховання сперте на гармонійному розвитку волі, почування і розуму, є також і громадянським вихованням. Вислідом такого виховання є світогляд і характер. Людина з означеним світоглядом і виробленим характером розуміє, що одиниця може розвиватися тільки у відповідно впо рядкованих громадянських відносинах. Але вона одночасно не забуває, що громадянство не може поневолювати одиниці, що у взаємовідносинах між громадянством і одиницею мусить бути рівновага.
Світогляд і характер є виявом внутрішнього духового ладу людини. Тому, що форма завсіди нерозривно звязана зі змістом, досконалість і світогляду і характеру нерозлучно звязані з меншою або більшою досконалістю духа. В щоденному житті і одне і друге проявляється у таких на перший погляд малозамітних подробицях, як менша або більша дбайливість про зовнішний вигляд і про форми товариського життя.
Сьогодні великі виховні завдання перед українськими школами, бурсами, інтернатами і студентськими домами і батьківським домом. Треба змагатися не тільки зі звичайними труднощами, спричиненими хибами української людини, але також і з перепонами, що їх створює своєрідний дух часу, психоза одної з найбільших воєн і і комплекс різних шкідливих впливів у роді недавньої польської і большевицької спадщини. Ця справа сьогодні така важна для нас, що попри неї преса не може пройти мовчки. Бо одно з її важних завдань — виховувати громадянство!
мк.
