Львів, 20 жовтня.
"Якось-то воно буде" — цю фразу вам приходиться дуже часто чути. Її почуєте всюди: і на вулиці в розмові з принагідними вашими знайомими, і в бюро тих чи інших установ, і між студентами, яких натискає речинець іспиту, а які не вспіли ще до нього приготовитися. Ця фраза означає, що людина віддає себе всеціло сліпій грі життя, сліпій і невмолимій логіці життєвих фактів, кидає свою особу як фант на сліпу льотерію, згори резигнуючи з усякої індивідуальної амбіції своєю особистою волею вплинути хоч би мінімально на хід життєвих подій, що у висліді мають принести їй корисні або некорисні результати. Таких людей є багато, є навіть дуже багато, і вони є не тільки між нами. Їх найдете ще по всьому світі. Але це переважно люди, що їх або зломили життєві неуспіхи і вони припинили дальшу боротьбу за краще завтра, або ті, що нездатні до такої боротьби з свого власного, індивідуального лінивства, які вдоволяються будьчим і безкритерно, безаргументно вірять, що остаточний кінець буде для них успішний. "Якось воно буде".
Якби оця своєрідна засада була засадою всього людства від самого початку його існування, то ми б ні на крок не посунулись з його первісного стану. Не було б ні сьогоднішньої величньої культури, ні тих цивілізаційних здобутків, що їх осягнено у невтомній боротьбі з природними та іншими силами. А де була боротьба, там мусіла бути якась виразна ціль, там мусів бути якийсь план, там мусіла бути виразна воля, що ясно і недвозначно хотіла того і того, а не вдоволялася засадою "якось воно буде". І теж кожна людина зокрема всі свої життєві успіхи завдячує не засаді "якось воно буде", але своїй виразній цілеспрямованій волі, що готова була йти на найважчу боротьбу, щоб обставинам видерти те, що їй було потрібне.
Світ складається з волевих людей, які знають, до чого прямують і особисто і громадно, і з психічних лінтяїв, що потурають засаді "якось воно буде". Останні вдоволяються тільки охлапами долі, тільки результатами гри сліпих сил обставин, які для них є, звичайно, негативними. Вони тоді плачуть, нарікають на всіх і все, ламентують про те, що їм сталася кривда, а не додумаються до того, що вони ні пальцем не кивнули, щоб як уже зовсім не усунути невдач, то принайменше притупити вістря та силу їхнього удару.
Засада "якось воно буде" може людині тільки пошкодити. А горе громаді, що має багато таких одиниць. І тому з людьми такого життєвого наставлення, такої психічної структури нам сьогодні не — по дорозі. Якщо вони в нас є, то не хворі люди, і нам їх треба лікувати, якщо вони самі з цього психічного безвілля вилікуватися не хочуть, чи вже не можуть. Нам треба сьогодні людей свідомих своєї цілі, як особистої, так і громадської, і твердих волею свою ціль осягнути. Тільки такі люди ніколи не будуть громадським тягарем, навпаки, принесуть громаді тільки користь. І тільки таким одиницям дасть сьогоднішня тверда дійсність право жити, а тим з засадою "якось воно буде" покаже, що для них те "якось" буде — найфатальніше.
Тому не "якось воно буде", але буде так, як ми свідомо старатисьмемо, змагатимемо, щоб було. Свідома воля, конкретний план і ясна мета — це були найздоровіші життєві засади споконвіку. Вони такі необхідні для кожного з нас сьогодні. І якщо не хочемо постійно тупцювати на одному місці, як особисто, так і громадно, то погребаймо раз на завжди ту трикляту, найбільш обманчиву, ту фальшиво солодку девізу: "Якось воно буде".
