межи Віднемъ а Берлином вже закінчили ся. В перегонах сих брало участь 67 офіцирів австрійских, а 73 нѣмецких. Побіда випала пo сторонї австрійскій, бо першій приїхав до Берлина австрійскій офіцир, поручник ґр. Вільгельм Штаремберґ. Їдучи безустанно верхом, приїхав він з Відня до Берлина в 71 годинах і 34 мінутах. З Берлина до Відня приїхав першій нїмецкій офіцир, поручник бар. Райценштайн, але їхав вже 73 годин і 6 мінут. Прочі офіцири зробили ту саму дорогу в 74 до 86 годинах. Які були пригоди при сих перегонах, нe будемо широко описувати; згадаємо хиба лиш, що згинуло 21 коней австрійских і 9 нїмецких, а також і декотрим їздцямь приключилось не одно в дорозї. Найбільше може потерпів австрійскій рітмайстер Коллєр, з 14 полку драґонів, котрий їдучи серед темної ночи, наїхав в Чехах на віз з набором і злетїв разом з конем з дороги в рів два метри глубокій і тут лежав під конем цїлу чверть години. І їздець і кінь сильно потовкли ся. Мимо того Коллєр пустив ся відтак дальше в дорогу пішки, і робив через три дни по 70 кільометрів, а коли єго кінь трохи подужав, сїв він знов на него і заїхав ще досить скоро на місце.
Що витерпіли при сих перегонах конї можна з того зміркувати, до кінь ґр. Штаремберґа "Атос", хоч видержав дорогу, зараз по тім погиб на корчі. Так само погиб і кінь другого побідителя в перегонах, бар. Райценштайна. Наочні свідки розказують, що Райценштайн вів під конець дороги свого коня на уздечцї; бідний кониско ледви ишов, затачував ся як пяний то на лїво, то на право. Аж перед самою метою на кільометер дороги, сїв їздець знов на коня и приїхав до стовпа уставленого на метї. Тут упав кінь і зараз погиб на запаленє легких.
Послїдний зі всїх приїхав оден австрійскій офіцир до Берлина. Але він не робив собі з того нїчого, лиш витаючи Берлинцїв казав до них: "Я приїхав вправдї послїдний, але то нїчого; я таки все рад, що приїхав. Дивіть ся на мого коня, якій він веселий і як добре виглядає. Але бо й попас ся добре сеї ночи, а я — я заспав!" У Відни і Берлинї відбуло ся наконець велике принятє тиx офіцирів, а відтак і роздїленє нагород.
Ся їзда австрійских і нїмецких офіцирів на так велику розстайність нагадує славних їздцїв з давних і новійших часів, котрі як то кажуть, днували і ночували на своїх конях. Мабуть найславнїйшим таким їздцем був шведскій король Кароль ХІІ., котрий загнаний по битві під Полтавою на Українї аж до Туреччини і пересидївши там кілька лїт під Бендером утїк з відтам на кони та їдучи в супроводї лиш одного вірного слуги під прибраним прізвищем Карл Фріш день і ніч через Австрію і Нїмеччину, станув до 14 днїв під тогдїшною шведскою кріпостію Штральзундон. Славним їздцем в старовину був македоньскій король Александер Великій. Той переїхав на своїм кони "Буцефалї" з Македонії аж до Индії, але вже більше не вернув до своєї вітчини. Буцефал згинув також в дорозї, a король велїв єго похоронити з великою парадою і, як кажуть, приказав збудувати на тім місци велике місто. З новійших часів знаний яко знаменитий їздець францускій ґенерал а пізнїйше цїсар Наполеон І. Він на своїм славнім"сиваку" з під Маренґо переїхав через гори Альпи, коли ишов в похід на Италію. В найновійших часах вславились їздою верхом оден россійскій майор, котрий до шість місяцїв переїхав на однім і тім самім кони цїлий Сибір від Владивостока аж до Петербурга, і россійскій поручник Аґренієв, що в 1889 р. їздив верхом з Полтави до Парижа. Сего року знов вибрав ся оден япаньскій майор з Берлина верхом через Россію, Сибір і Корею до своєї вітчини. Наконець годить ся згадати ще й про славну їзду на — ослї. Славний Петро з Аміяну обїхав був свого часу на ослї мало що не всї міста і села францускі, взиваючи Французів до хрестоносного походу против Турків, щоби им відобрати святу землю.
