У другі роковини смерти Великого Громадянина
Львів, 29 серпня.
29. серпня 1940 р. у 77-ому році життя помер у Гермедорфі коло Берліна Д-р Евген Петрушевич, колишній перший президент Української Національної Ради, цебто Президент Західно-Української Народної Республики, Диктатор ЗУНР.
Прийшов цей Великий Громадянин на світ 3-го червня 1863-го року у Бузьку над Бугом, як син священика. Ґімназію і правничий факультет покінчив д-р Е. Петрушевич у Львові. Тут був головою "Академічного Братства". Опісля працював як адвокат: у Львові, у Сокалі і у Скольому.
1907-го року став послом до віденського парляменту з округи Сокаль-Броди, а також до галицького сойму. У галицькому соймі працював до 1914-го р., а в віденському парляменті до розпаду Австрії.
1917-го р. став головою Української Парляментарної Репрезентації у Відні.
1918-го року, 18-го жовтня, вибрали його Українські Установчі Збори першим Президентом Української Національної Ради. У дійсності — він став Президентом Західноукраїнської Народної Республики.
1919-го року, 9-го червня, Державний Секретаріят проголосив Д-ра Евгена Петрушевича Уповноваженим Диктатором ЗУНР.
Опісля бачимо Д-ра Е. Петрушевича в Кам'янці на Поділлі, де стає членом Директорії.
16-го листопада 1919 р. — в нових політичних умовах після здобуття Києва 31-го серпня 1919-го року з'єднаними Арміями: Українською-Наддніпрянською і Галицькою, після боїв з Денікіном — виїздить до Відня. У липні 1920-го року організує новий уряд ЗУНР з д-ром Костем Левицьким вдруге при проводі, що веде справи аж до 15 березня 1923 р., коли держави Антанти рішенням Ради Амбасадорів у Парижі прилучили Галичину безосновно і безправно до Польщі.
Опісля Д-р Евген Петрушевич ввесь час проводить центрові галицької еміґрації у Берліні.
До історії перейде Д-р Евген Петрушевич як незвичайно характерна людина, як людина чистих рук, незвичайно послідовна і репрезентативна. Криштально чесний, безкористовний, визначний політик і парляментарист. Він завжди підпорядковував своє особисте і приватне загальному та державному. Увесь час свого життя боровся за правно-державне становище особливо галицько-волинських земель та ці землі вважав політично-зрілою основою до повного розвитку Української Нації.
Помер тихо на еміґрації, вже не оглядаючи власними очима дальшого розвитку подій, такого важливого для життя-буття Українського Народу.
