Львів, 28. мая 1917.
... І обходячи те наше велике свято суму, яке Його ангел смерти принїс українській земли, ми не будемо ридати, тільки роздумувати-мемо над Його житєм і ділами, над користністю Його житя для України, над величністю і безсмертністю Його дїл, які будуть невичерпаним жерелом житєвих вартостий для грядущих і грядущих поколінь українського народу, дякуючи долї, що дала Українї такого сина, повні вдячности для Нього, що талант, який Йому дала доля, вмів — хоч серед великих житєвих невзгодин — виплекати на користь і славу України...
______
Отсими словами, сказаними перед роком під безпосередним вражінєм смерти Івана Франка, хочемо пригадати нинї, в перші роковини Його смерти, нашому громадянству сю ясну постать, сю безсмертну появу в нашім житю.
Роздумувати над Його житєм і дїлами, над корисністю Його житя для України, над величністю і безсмертністю Його дїл — можемо нинї в настрою богато яснїйшім нїж перед роком. Не тільки тому, що безпосередний біль, який викликає така вічно таємнича поява, як відхід живої людини в країну небутя, злагіднїв, але й тому, що ідея, якій не тільки всю працю свою житя, але саме житє своє віддав Іван Франко, на наших очах стає живою дїйсністю.
Се-ж він співав, на веснї своєї дїяльности:
Розвивай ся ти високий дубе,
Весна красна буде!
Розпадуть ся пута віковії,
Прокинуть ся люди.
Poзпадуть ся пута віковії,
Тяжкії кайдани,
Непобіджена злими ворогами
Україна встане.
Встане славна мати Україна
Щаслива і вільна,
Від Кубанї аж до Сяну річки
Одна нероздїльна.
Щезнуть межі, що помежували
Чужі між собою...
І він кликав тодї у боєвій піснї, яка стала боєм имном українського народу:
Не пора, не пора, не пора
Москалеви й Ляхови служить!
Довершилась України кривда стара, —
Нам пора для України жить!
Бо пора се великая єсть:
У завзятій важкій боротьбі
Ми поляжем, щоб волю і щacтє і честь,
Рідний краю, здобути тобі!
І він на найвисшій вершинї своєї творчости, коли сонце його духа — перед наглим заходом — засьяло найсильнїйшим блеском, пророчим голосом кликав:
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засьяєш у народів вольних колї,
Труснеш Кавказ, впережеш ся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волї,
І глянеш як хозяїн домовитий
По своїй хатї і по своїм полї.
Його віра, Його боєвий поклик, Його пророцтво — на наших очах починають сповняти ся, починає благословити ся на волю України.
В таку хвилю день роздумуваня над житєм і дїлами Івана Франка став особливо святочним днем. Дух безсмертности, вічности витає над нами. Відчуваєть ся живий, вічний звязок минулих, сучасних і грядущих поколїнь: як з їх працї, з їх змагань, з їх віри, з їх жертв куєть ся доля народу. Серце сповняєть ся радощами, що Україна мала такого сина і що український нарід могти-ме величанєм Його памяти дати Йому за Його житє і Його дїла безсмертність.
Бо тільки в вільній щасливій країнї може засїяти в усїй величи, красі і славі імя її великих синів. І імя Івана Франка стане перед грядущими поколїнями в усїй своїй величи, красї і славі, в вільній, щасливій Українї.
А ми радїймо тим щастєм, що в перші роковини Його смерти бачимо, як Його пророчі слова починають ставати дїйсністю, як починає благословитися на волю України.
