З подорожи до Риму.

Рим 24 н. ст. цвітня.
Подавши Вам в описї авдієнціи нашої у папи коротку лише згадку о промові аеп. Моравского і о відповіди папи, теперь подаю Вам обі ті рїчи ширше.
В адресї зложено папі подяку за від­данє чести престолом римским першим двом апостолам славяньским. Подякувано за заходи коло добра церкви рускої, за сред­ства, котрими папа скрїпив віру католицку межи Русинами, і за заснованє нового епи­скопского престола руского в Станиславові, чим папа серця всїх правих Русинів ще більше з собою сполучив. Подякувано за опіку над вірменьским обрядом. Зая­влено, що нарід польскій в добрій і злій годинї стоїть вірно при престолї римскім. Пожелано Львови ХІІІ. при нагодї 50-лїтного ювилею єрейского в имени 6 миліонів ду­ховних овець. Подякувано за все, що папа здняв для скрїпленя і помноженя віри ме­жи славяньскими народами. Зложено вібіт, що всї хочуть вірно стояти при престолї рим­скім. Заявлено сочувство для убожества і кривд, яких враз з папою дізнає вся цер­ковь і вся република христіяньска, о остаточ­но внесено молитву до Всевишного, щоб па­па, відзискавши свободу, яка єму після прав божих і людских належиться, міг як найдовше без всяких перешкод церквою Божою управляти, щоби бачив плоди своїх трудів власними очима і щоб єретики на­вернулися.
Офиціяльна відповідь папи на адресу ось яка : „Посеред множества народів, що при­були на торжество 50-тої річницї священь­ства нашого зі всїх сторін, мило нам та весело побачити і вас, улюблених си­нів наших, котрих предивна побожности сила привела до Риму на то, щоб від себе і земляків своїх з Галичини і княжеств Краківского та Буковиньского віддати нам честь. Та згода вашої волї достойна сама в собі признаня, тїшить Нас тим більше, коли зважимо, що межи вами суть немалі різницї як що-до походженя, як і язика та обряду. А вже-жь єсть се найблагороднїй­ша і лишь одній Христовій церкви питома прикмета, що церковь та лучить всї народи в одну цїлість і чинить, що не затираючи різниць обичаєвих і походженя, они одна­ково думають і одного бажають. Длятого пре­стол апостольскій не тілько не відкидає різ­нородних обрядів в богослуженю , але охотно і умисно призволяє, щоби поодинокі народи правні звичаї і від предків наслї­джені обичаї берегли і удержували. Та в єдности різнородність подобає на королївску одїжь різнородну що-до матерії і форми, в котру непорочна Христова суджена убрана, стаєся ще красшою.“
Бувшій митрополит галицкій Впр. Іо­сиф Сембратовичь, котрого паломники наші відвідували і він їх сердечно витав, здо­ровий і виглядає добре. До Галичини приї­хати не гадає, бо прикро було-б єму глядїти на змінені нинї відношеня на галицкій Руси.
Справа колпаків для священьства рус­кого, о котрі оно так горячо добиваєся, стоїть лихо. Впр. Іосиф Сембратовичь предло­жив був комисіи до затвердженя низьку чорну митру. Комисія була вже згодилася, однак з Галичини повіяв до Відня пога­ний вітер і в наслїдок того цїлу справу застановлено. Буде отже, „як бувало", бо так хочеся нашим братям Полякам.
В загалї, судячи по всему, годї робити, собі якихсь надїй і годї вірити в лицемір­ність нїби-то „другів“. На скілько видно, Рим був-би не від того — неодно добре нам зробити, — та стають тому в дорозї як-раз наші „други“ з краю і з Відня...